Якось каже дід бабусі:
— Розпали вогонь в печі
Та для нашої Ганнусі
Ти плескачика спечи.
Замісила баба тісто
І плескачика спекла,
А тоді, щоб трохи вистиг,
На віконце віднесла.
От лежить пухкий плескачик
На тарілці на вікні,
Золотистий та гарячий,
Боки випнувши масні.
Десь ґуля Ганнуся, видно,
Не куштує плескача.
А йому лежать набридло,
Стриб з вікна — й навтікача!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом зайчик-побігайчик
Зустрічає плескача.
— Ну й плескачик золотистий!
Мабуть, добрий ти на смак?
— Ні, мене не можна їсти,
Я уславлений співак:
Я — плескачик, Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
І від діда, І від баби,
І від внучки Я утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе,
Від зайчати,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Раптом вовк іде назустріч,
Зупиняє плескача.
— Ой плескачику хороший!
Зараз я тебе ковтну!
— Ні, не їж. Послухай, прошу,
Як я пісню затягну:
Я — плескачик,
Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби й внучки
І від зайчика утік.
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, вовк зубатий,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Ось іде ведмідь із лісу,
Зупиняє плескача.
— Ну й плескачик запашистий!
Я б тебе охоче з’їв!
— Ні, мене не треба їсти,
От послухай краще спів:
Я — плескачик,
Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби й внучки,
Від зайчати й вовка втік!
Вирушаю мандрувати,
Погуляю досхочу
І від тебе, волохатий,
Зараз, зараз утечу!
Покотився, покотився
По траві, мов коліща.
Враз як вистрибне лисиця
З-під куща
До плескача.
— Ну й плескачик! Що й казати!
Запашний від тебе дух…
— Я умію ще й співати,
В мене — голос,
В мене — слух! —
І почав співать плескачик:
— Я гарячий,
Я добрячий,
Загорілий в мене бік.
Я від діда, баби, внучки,
І від вовка, і ведмедя,
І від зайчика утік.
І від тебе утечу я…
А лисичка каже враз:
— Щось тебе я кепсько чую,
Заспівай-но другий раз!
Ти співаєш дуже дзвінко,
В тебе й справді голос є! —
А сама в цей час торбинку
З-під ялинки дістає.
Та хвалько цього не бачить,
Радий з успіху свого.
Тільки вивів:
— Я — плескачик… —
А лисичка — хап його!
І незчувся, як в торбинці
Опинився наш співець!
І лисичка по стежинці
В ліс побігла навпростець.
А в ліску мала Ганнуся
Недалечко від тих місць
Лісовую грушу трусить
І грушки солодкі їсть.
Загорілись в лиски очі, —
Мабуть, груші ті смачні!
— Ой, — говорить, — їсти хочу!
Дай-но, дівчинко, й мені! —
Бачить дівчинка: лисиця,
Витівниця лісова!
І на спинці у торбинці
Щось ворушиться й співа:
— Я — плескачик,
Я гарячий,
Загорілий в мене бік.
Втік від діда, баби й внучки,
Від лисиці я не втік!..
— Що ж, — Ганнуся каже, — миттю
Натрушу тобі грушок.
Стань-но ближче та під віття
Підставляй свій лантушок!
Розв’язала лиска торбу,
А плескачик з неї — плиг!
Та як кинеться моторно
Прямо дівчинці до ніг.
— Ой, рятуй мене, Ганнусю!
Нагулявсь я досхочу.
Я додому повернуся,
Більш нізащо не втечу!
Засоромлена лисиця
Заховалась під кущем.
А Ганнуся до бабусі
Повернулась з плескачем.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.