Десь жила собі лисичка,
тим відома між звірят,
що була у неї звичка
глузувать з усіх підряд.

Глузувала із сороки,
що у неї білі боки.
Насміхалася з жука —
в нього роги, як в бика.

А ведмідь, мовляв, незграба,
а кабан — гладкий, як жаба,
а у зайця — куций хвіст,
а їжак — малий на зріст,
у кози — негарні роги,
а у чаплі — довгі ноги,
а сова — сліпа удень,
і усі — дурні як пень.

А сама я гарна, ловка,
славлюсь я на всі ліси.
Хвіст у мене — наче з шовку,
незрівняної краси.

Я швидка, метка, розумна,
у палаці б жить мені!
А на вас — дивитись сумно,
простачки непоказні!..

Вихвалялася без міри
та лисиця кожну мить,-
аж в усьому лісі звірі
вже не знали, що й робить!

Хоч би хто набрався духу,
щоб покласти край цьому,
щоб провчити цю хвастуху
й добре висміять саму!

Якось вийшла ця лисиця
прогулятися в байрак,
раптом бачить: по травиці
до струмочка лізе рак.

От вона до нього скаче
й починає глузувать:
— Ех ти, раче-небораче,
тільки й вміешь рачкувать!

Рак на це, підвівши клешні,
каже: — Не займай мене!
Ще побачать всі тутешні,
хто кого пережене.

А лисиця знов сміється:
— От розвага для звірят!
Ну й змагання розпочнеться:
я — вперед, а ти — назад!

— Я готовий до змагання!-
рак відказує не в жарт.-
В цьому ж місці завтра зрання
разом вийдемо на старт!

Тут почули цю розмову
метлушливі горобці
і негайно слово в слово
рознесли в усі кінці.

Збіглись звірі до байраку,
в лісі гомін шелестить:
— Та невже ж старому раку
перегнати пощастить?!

Кожен лізе, де відніше,
дехто б’ється об заклад,
а ведмідь умови пише,
щоб змаганню дати лад:
«Бігти з пагорка до мосту,
по мосту через струмок,
а тоді на гору просто,
де стоїть отой пеньок».

Дзвонить білочка у дзвоник.
Все затихло, й під кінець
сірий зайчик — майстер гонок —
підіймає прапороць.

— Приготуйсь! Команду слухай!
Починаймо! Раз, два, три!…-
І лисиця тут щодуху
вмить помчалась із гори.

Мчить , мов лине над землею,
до струмочка!.. Через міст!..
І не зна, що рак клешнею
учепився їй за хвіст!

Ось пеньок!.. Аж дух спинився..
Круть хвостом на всім скаку!-
Рак одразу відчепився
і сидить вже на пеньку!

— Ти вже тут?.. — руда говорить,
ледве стримуючи злість,
та мерщій назад, під гору!
Ну, а рак — ізнов за хвіст!

Прибігає… Поруч з нею —
глядь! — і рак уже сидить,
ще й грозиться клешнею,
перед натовпом ганьбить.

— Що, -питає всім на втіху, —
будеш рака поважать?! —
Глядачи кругом від сміху
просто покотом лежать.

Аж гарчить лиса від злоби:
— Нумо знову, якщо так!

В другий раз догнати спробуй!
— Хоч у третій! — каже рак.

Вслід лисиці знову лине
регіт, оплиски і свист,
а вона не на хвилину
не оглянеться на хвіст!
Вдруге, втретє і вчетверте!..

І до того гра дійшла,
що лисиця напівмертва
впала й ноги простягла.

— Щоб тепер не насміхалась,
так і треба! каже рак.

І веселий сміх та галас
розляглись на весь байрак!


Оставить комментарий

Adblock detector