Читать статью на русском языке

У пер­ший клас діти при­хо­дять з очікуванням но­вих, цікавих подій.

Але са­ме перші ро­ки на­вчан­ня пізніше зга­ду­ють­ся де­я­ким з нас
як самі нудні. Що мо­жуть зро­би­ти бать­ки, щоб збе­рег­ти у ди­ти­ни
інтерес до на­вчан­ня?

Ство­ри­ти без­печ­ний простір

Пер­ше роз­ча­ру­ван­ня нерідко відбувається че­рез несправджені
очікування. Бать­ки рідко го­во­рять з дітьми про те, як влаш­то­ва­на
шко­ла, як вес­ти се­бе з вчи­тель­кою, не по­яс­ню­ють, чи мож­на на
уроці піти в туа­лет чи по­ба­ла­ка­ти з при­яте­лем, як­що рап­том
ста­ло нуд­но…

По­ста­рай­те­ся по­ка­за­ти дитині, де во­на
бу­де вчи­ти­ся, заздалегідь. І грай­те з нею «у шко­лу», «у
вчи­тель­ку» (навіть після то­го, як во­на піде в пер­ший клас). Це
до­по­мо­же ма­лю­ку освоїтися з но­вим жит­тям, а йо­го очікування
ста­нуть більш реа- лістичними.

Важ­ко вчи­ти­ся із
за­до­во­лен­ням і тоді, ко­ли вдо­ма бать­ки постійно кри­ти­ку­ють
шко­лу, ко­ли їм са­мим не подобається вчи­тель­ка. Ди­ти­на відчуває,
що ма­ма залишає її в школі з неспокійним сер­цем.

Реакція
до­рос­лих означає для ньо­го од­не — в школі не­без­печ­но. І він
лякається, відчуває се­бе без­за­хис­ним і витрачає ба­га­то сил на те,
щоб упо­ра­ти­ся зі своїми стра­ха­ми. Енергії на на­вчан­ня у ньо­го
прос­то не залишається.

До­по­мог­ти мо­лод­шим шко­ля­рам
вчи­ти­ся — зна­чить бу­ти по­руч, відгукуватися і підтримувати. Бу­ти
за­лу­че­ним в жит­тя си­на або доч­ки, бу­ти до­рос­лим
по-справ­жньо­му.

Роз­ви­ва­ти допитливість

Ма­люк
потребує нас, але при цьо­му він не по­ви­нен бу­ти від нас за­леж­ним.
Са­ме в пер­шо­му класі він починає все­рй­оз вчи­ти­ся самостійності.
Але є ситуації, з яки­ми сам він ще не мо­же впо­ра­ти­ся.

Нуд­но вчи­ти бук­ви, вже вміючи чи­та­ти. Важ­ко зму­си­ти се­бе
пи­са­ти нескінченні ря­ди за­ко­рю­чок і за­учу­ва­ти пра­ви­ла.
Інтерес до на­вчан­ня і по­тре­ба пізнавати по­сту­по­во зга­са­ють.

Зви­чай­но, вар­то по­яс­ни­ти дитині, що це тільки по­ча­ток і потім
зав­дан­ня бу­дуть складнішими і цікавішими. І все ж, зізнаємося,
шкільна ру­ти­на дійсно нуд­на.

Са­ме бать­кам до­ве­деть­ся «бра­ти ди­ти­ну за ру­ку» і відкривати пе­ред нею но­ве.

Дивіться ра­зом з нею на хма­ри і розповідайте їй про пла­не­ти,
гу­ляй­те лісом, відчуваючи йо­го за­па­хи і при­слу­ха­ю­чись до
звуків. Безліч відкриттів, за­до­во­лен­ня, яке ди­ти­на неодмінно
відчує в такі миті, до­зво­лять їй збе­рег­ти радісну цікавість до
світу, ба­жан­ня досліджувати, ек­с­пе­ри­мен­ту­ва­ти і спостерігати.

Цей інтерес зав­ж­ди пов’яза­ний з яс­кра­ви­ми вра­жен­ня­ми, а не з
тис­ком і на­тас­ку­ван­ням, які по­сту­по­во вик­ли­ка­ють оги­ду до
на­вчан­ня.

Помічати до­сяг­нен­ня

Кож­но­му
хо­четь­ся бу­ти успішним. Але повторювані невдачі на­род­жу­ють
по­чут­тя безпорадності, діти пе­ре­ста­ють про­бу­ва­ти і втра­ча­ють
віру в се­бе.

У цьо­му ви­пад­ку по­ста­рай­те­ся стри­ма­ти­ся
і не вка­зу­ва­ти дитині на кож­ну її по­мил­ку, та ще по­пут­но
повідомляючи «як тре­ба». Найк­ра­ще, що мо­жуть зро­би­ти бать­ки, —
на­вчи­ти ди­ти­ну по- рівнювати се­бе не з іншими, а з са­мим со­бою.
Похваліть ма­лю­ка за те, що раніше він ро­бив 25 по­ми­лок у диктанті, а
за­раз ли­ше 22. Помічайте навіть мінімальні до­сяг­нен­ня.

Освіта, особ­ли­во в мо­лод­ших кла­сах, не­мож­ли­ва без постійної
«до­за­прав­ки» по­зи­тив­ни­ми емоціями. Кож­но­му хлоп­чи­ку і
дівчинці важ­ли­во вип­ро­бу­ва­ти відчуття пе­ре­мо­ги — в навчанні,
творчості чи спорті. Але в цьо­му віці діти швид­ко за­бу­ва­ють про
свої маленькі успіхи.

Іноді, щоб відчувати се­бе сильнішою,
дитині до­сить ска­за­ти собі: «Не­хай я повільно рахую, але за­те пи­шу
охай­но». Тим, хто сумнівається у своїх си­лах, це відчуття — «я мо­жу»
— допомагає розір- вати за­мкне­не ко­ло неуспішності.

То­му так
важ­ли­во, щоб у тих пред­ме­тах, де ди­ти­на відчуває хо­ча б
не­ве­ли­кий інтерес, бать­ки частіше на­га­ду­ва­ли про її успіхи.

Восьмирічки вчать­ся інакше

Молодші школярі не сприй­ма­ють кри­ти­ку, їхній мо­зок реагує тільки
на по­хва­лу. Голландські вчені досліджували активність моз­ку школярів
за до­по­мо­гою МРТ.

І ви­я­ви­ли, що активність зон,
відповідальних за розуміння, у 8-9-річних дітей не змінювалася, ко­ли їх
ро­бо­ту кри­ти­ку­ва­ли (на­прик­лад: «Тут відповідь невірна»). У
цьо­му віці діти ще не здатні вчи­ти­ся на своїх по­мил­ках.

І
ли­ше з 12-13 років підлітки емоційно ре­а­гу­ють на повідомлення про їх
по­мил­ки і невдачі і мо­жуть от­ри­ма­ти ко­ристь з сво­го
не­га­тив­но­го досвіду.

Ва­ша ма­люк втра­тив інтерес до на­вчан­ня, як­що …

… уже більше трь­ох тижнів у ньо­го є хо­ча б по­ло­ви­на з та­ких про­блем.

  • Він ка­же, що вчи­тель (ка) йо­го не лю­бить або йо­му не подобається.

  • Відмовляється від до­по­мо­ги, навіть ко­ли во­на необхідна.

  • Пе­ред відходом до шко­ли у ньо­го бо­лить живіт, він забуває свої речі.

  • Він не­за­до­во­ле­ний своїми оцінками.

  • Він упев­не­ний, що в ньо­го нічого не вий­де, і хо­че, щоб йо­го заспокоїли і по­хва­ли­ли.

  • Швид­ко забуває навіть ті уро­ки, які вив­чив на­пам’ять.

  • Не розповідає про шко­лу.

  • Ка­же, що вчи­тель (ка) за­над­то час­то кри­чить.

  • У пер­шо­му класі нудьгує по ди­тя­чо­му са­ду, в чет­вер­то­му — боїться пе­ре­хо­ду в п’ятий.

  • Скар­жить­ся, що в ньо­го немає друзів се­ред однокласників.

Оставить комментарий

Adblock detector