Чи­тать статью на рус­ском язы­ке

Чо­му ма­лю­ки бо­ять­ся хо­ди­ти в те­атр?

Ми
ве­де­мо ди­ти­ну на пер­ший у її житті ляль­ко­вий спек­такль! Але як
тільки починається вис­та­ва, ма­люк починає пла­ка­ти. Що відбу- вається?

У
більшості ма­лят у ранньо­му дитинстві є свої стра­хи. Наші діти тільки
по­чи­на­ють ви­хо­ди­ти за межі сво­го до­машньо­го ото­чен­ня,
зовнішній світ приховує для них ба­га­то невідомого. Ди­ти­на не
впев­не­на в то­му, що мож­на очікувати від цьо­го світу. Во­на відчуває
се­бе ма­лень­кою і без­по­рад­ною.

Її, не­хай і не­ве­ли­кий,
досвід підказує, що мо­же ста­ти­ся щось по­га­не, а ко­ли спра­ва
стосується особистої без­пе­ки, стає вже не­важ­ли­вим, наскільки ці
по­бо­ю­ван­ня реалістичні. До 3 років у малюків починає ак­тив­но
роз­ви­ва­ти­ся уя­ва, а ра­зом з нею збільшується й кількість різних
страхів. Які ж дитячі стра­хи мо­жуть ви­ник­ну­ти в театрі?

На­товп чу­жих і не­знай­о­мих лю­дей, страх роз­лу­ки

Час­то
білетери про­сять вас по­са­ди­ти ди­ти­ну в перші ря­ди, а са­мим
сісти далі. До чо­тирь­ох років кра­ще ди­ви­ти­ся спек­такль ра­зом,
по­са­див­ши ди­ти­ну на коліна.

Впер­ше опи­нив­шись при
ве­ли­ко­му скупченні на­ро­ду, во­на мо­же відчути се­бе за­над­то
слаб­кою і не­знач­ною, а бур­х­ли­ва уя­ва тільки по­си­лить цей страх.
Ма­люк мо­же уя­ви­ти собі, на­прик­лад, що він на­зав­ж­ди
за­гу­бить­ся в цьо­му велелюдді. До то­го ж у віці 1-3 років діти не
мис­лять се­бе в розлуці з ма­мою і ду­же швид­ко втра­ча­ють по­чут­тя
захищеності.

Зрозуміти і до­по­мог­ти

Ко­ли ви бо­ре­те­ся
з ди­тя­чим стра­хом, не за­сто­со­вуй­те прин­цип «по­то­ни або
вип­ли­ви». При­му­шу­ва­ти ди­ти­ну ки­да­ти­ся своєму стра­ху
назустріч рідко буває про­дук­тив­ним, більше то­го, за­ми­ка­ти
ма­лю­ка, який боїться тем­ря­ви, од­но­го в темній кімнаті — це
най­лег­ший спосіб не вирішити про­бле­му, а пе­ретво­ри­ти страх на
справ­ж­ню фобію, а фобію — у важ­кий нев­роз. Кра­ще дійте в на­прям­ку
по­сту­по­во­го зни­жен­ня стра­ху, в яко­му повільне зви­кан­ня
поєднується з підтримкою і розумінням батьків.

Що ро­би­ти?

Як­що
ва­ша ди­ти­на боїться чу­жих лю­дей, не до­зво­ляй­те не­знай­о­мим
лю­дям обіймати її, і, як­що ди­ти­на хо­че опи­ни­ти­ся у вас на
ру­ках, по­ки на­вко­ло чужі лю­ди, підніміть її і тримаєте до тих пір,
по­ки во­на са­ма не за­хо­че спус­ти­ти­ся.

Як­що з ва­ши­ми
дітьми бу­ва­ють подібні на­па­ди стра­ху і паніки при виді чу­жих
лю­дей, на­ма­гай­те­ся ща­ди­ти їх психіку і по можливості уни­кай­те
скуп­чен­ня на­ро­ду, про­те зовсім ізолювати ди­ти­ну від спілкування з
не­знай­о­ми­ми людь­ми не вар­то. За­про­шуй­те до се­бе в гості
друзів, у яких є діти, самі ходіть в гості зі своїм ма­лю­ком.

Для
роз­вит­ку на­ви­чок спілкування мож­на ви­ко­рис­то­ву­ва­ти
зви­чай­ну пісочницю або відвідування гру­по­вих роз­ви­ва­ю­чих
за­нять. До­по­мо­же гра в хо­ван­ки чи в каз­ку, де ма­ма — ко­за —
залишає сво­го коз­ли­ка са­мо­го вдо­ма, а са­ма йде по мо­ло­ко на
ри­нок.

Гучні зву­ки, шум, тіснота

Лялькові вис­та­ви
час­то йдуть в темряві й повні незрозумілих звуків. Спа­лах блис­кав­ки,
постріл мис­лив­ця, стукіт лісоруба, звук куль­ки, що лоп­ну­ла — все
це мо­же на­ля­ка­ти ди­ти­ну. Дітей 4-5 років і стар­ше всі ці
спе­це­фек­ти при­во­дять у за­хват, але ті, хто тро­хи молодші, мо­жуть
прий­ня­ти несподівані зву­ки за за­гро­зу, а радісні кри­ки своїх
сусідів — за справ­ж­ню агресію. Їм потрібен час, щоб звик­ну­ти до
об­ста­нов­ки.

Що ро­би­ти?

Обійміть ма­лю­ка. Поясніть,
що зву­ки не заподіють йо­му шко­ди. По­радь­те дитині за­кри­ти вуш­ка,
як­що во­на цьо­го хо­че, зробіть це самі в знак солідарності,
пред­став­ля­ю­чи це як якусь ве­се­лу гру.

Але як­що ваш ма­люк
зля­кав­ся за­над­то силь­но, кра­ще відразу ж по­ки­ну­ти вис­та­ву.
Мож­ли­во, він по­ки ще не доріс до та­ких ви­до­вищ, спро­буй­те че­рез
півроку.

Ні в яко­му разі не про­яв­ляй­те по­ди­ву, не
при­ни­жуй­те ди­ти­ну, розповідаючи, на­прик­лад, татові: «Ти уявляєш,
він зля­кав­ся! У йо­го-то віці!» Чим більше ми бу­де­мо підкреслювати
бо­я­гуз­т­во ди­ти­ни, тим складніше їй бу­де звільнитися від цьо­го
яр­ли­ка.

Ніколи не висміюйте стра­хи ди­ти­ни і не
об­го­во­рюй­те їх у її присутності з іншими людь­ми, навіть
близь­ки­ми: ви тільки погіршите ситуацію.

Бо­язнь чу­до­виськ, клоунів, ма­сок і тіней

Зав­ж­ди
пам’ятай­те: ди­ти­на боїться кож­но­го но­во­го для ньо­го об­лич­чя!
Ляль­ки в театрі, особ­ли­во з непропорційними час­ти­на­ми тіла
(го­ло­вою та дов­ги­ми ру­ка­ми), або лю­ди з ве­ли­чез­ни­ми,
підведеними чор­ним гри­мом очи­ма ля­ка­ють ма­лю­ка. Особ­ли­во це
стосується «злих звірів»: крокодилів, вовків з ве­ли­чез­ни­ми зу­ба­ми —
для ма­лю­ка це сим­вол агресії. Що вже там го­во­ри­ти, як­що навіть
нові пред­ме­ти у знай­о­мих малюкові лю­дей, такі як кло­унсь­ка
пе­ру­ка або ніс, оку­ля­ри або мас­ка, мо­жуть вик­ли­ка­ти у ди­ти­ни
по­чут­тя стра­ху.

Що ро­би­ти?

Візьміть ди­ти­ну на
ру­ки, поясніть їй, що це прос­то гра. Вдо­ма поговоріть з ма­лю­ком про
те, що на­ля­ка­ло йо­го найбільше. Весь час пов­то­рюй­те фра­зи, які
до­по­мо­жуть сфор­му­ва­ти по­зи­тив­не став­лен­ня до по­ба­че­но­го:
«Ляль­ки рухає лю­ди­на», «Маріонетки — це прос­то ляль­ки, в які мож­на
гра­ти».

Мож­на ку­пи­ти дитині од­ну-дві ляль­ки-маріонетки,
ра­зом по­ди­ви­ти­ся, як во­ни влаштовані, і по­ка­за­ти їй, як з
чарівного пер­со­на­жа во­ни пе­ретво­рю­ють­ся на зви­чай­ний пред­мет.
Як­що ви зустрінетеся з у каз­ко­вим пер­со­на­жем, який гуляє по
торговій залі, не на­по­ля­гай­те на фо­то в обнімку з ним.

Оставить комментарий

Adblock
detector