Читать статью на русском языке

Чо­му так змінюються сьогоднішні школярі та як на­вчи­ти дітей з’ясо­ву­ва­ти сто­сун­ки мир­но?

Ви­хо­ву­ва­ти
добро­ту — зна­чить вчи­ти ди­ти­ну діяльно співпереживати іншому, не
уни­ка­ти кон- фліктів, але уміти слу­ха­ти і відстоювати те, що ди­ти­на
вважає спра­вед­ли­вим.

Здається, по­чут­тя добро­ти сьогодні
по­ки­ну­ло шкільні стіни, на зміну йо­му прийш­ли за­ко­ни джунглів.
Сумні ви­пад­ки при­ни­жень і побоїв трап­ля­ли­ся, зви­чай­но, й
раніше.

Але сьогодні шкільні пси­хо­ло­ги, дитячі
пси­хо­те­ра­пев­ти і вчителі ка­жуть про те, що глу­зу­ван­ня, лай­ки і
хам­ст­во ста­ють нор­мою не тільки в спілкуванні учнів, але і дітей з
до­рос­ли­ми. Що ж відбувається в шко­лах насправді?

За­хис­на агресія

40%
підлітків го­во­рять про те, що їх (хо­ча б один раз) висміювали пе­ред
кла­сом, 26% зна­ють, що означає бу­ти при­ни­же­ним
од­нок­лас­ни­ка­ми або вчи­те­лем, 6% дітей би­ли в школі.

Об­зи­ва­ють,
штов­ха­ють, при­ни­жу­ють, псу­ють осо- бисті речі, як пра­ви­ло, тих
дітей, які відрізняються від інших, від прий­ня­тих дитячої гру­пи
стандартів. Ду­же гру­бо і жор­сто­ко по­во­дять­ся навіть маленькі
діти. 42% батьків хлопчиків і дівчаток 4-12 років ре­гу­ляр­но
спостерігали жор­сто­ке по­вод­жен­ня однолітків своїх дітей.

Ще
23% пам’ята­ють одиничні ви­пад­ки агресії, 10% батьків го­во­рять про
те, що іноді так по­во­дить­ся їх влас­на ди­ти­на. І ли­ше 24% ніколи
не сти­ка­ли­ся з ди­тя­чою жорстокістю. Як та­ке мог­ло ста­ти­ся?

За­над­то
ба­га­то дітей сьогодні відчувають се­бе аб­со­лют­но без­за­хис­ни­ми.
Во­ни жи­вуть в неста- більний час і в нестабільній родині (роз­лу­чен­ня
батьків, страх до­рос­лих втра­ти­ти ро­бо­ту, фінансові труднощі в
сім’ї…). Шко­ла ж, точніше, безперервні зміни в системі її ви­мог
роб­лять дітей ще більш не­впев­не­ни­ми. І во­ни за­хи­ща­ють­ся від
всіх і відразу. За­хи­ща­ють­ся так, як уміють.

Не тільки діти,
але і вчителі відчувають се­бе не­ком­форт­но в умо­вах
зне­важ­ли­во­го, а іноді і прос­то аг­ре­сив­но­го став­лен­ня з бо­ку
ко­лег і адміністрації. Важ­ко ви­яв­ля­ти симпатію до ди­ти­ни, як­що
сам не відчуваєш се­бе в безпеці.

Як же по­клас­ти кінець взаємній агресії?

Пер­ша
умо­ва — аб­со­лют­на небайдужість. Не мож­на ро­би­ти виг­ляд, що
немає ніякого на­сильст­ва, не звер­та­ти на ньо­го ува­гу.
Са­мо­усу­нен­ня до­рос­лих, за­мов­чу­ван­ня то­го, що ста­ло­ся,
зав­ж­ди ли­ше ускладнює ста­но­ви­ще дітей. Але ре­а­гу­ва­ти необхідно
за­леж­но від ситуації, з’ясо­ву­ю­чи її при­чи­ни і ре­тель­но
підбираючи спо­со­би впли­ву, — універсальних рецептів не існує.

ВЧИ­ТИ ЇХ САМОСТІЙНО ВИРІШУВАТИ КОНФЛІКТИ, ЗНА­ХО­ДИ­ТИ АР­ГУ­МЕН­ТИ, ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ ПОЗИЦІЮ СЛО­ВА­МИ.

Ство­ри­ти ат­мо­сфе­ру без­пе­ки

Ат­мо­сфе­ра
в школі — ось те, що на­сам­пе­ред виз- начає поведінку учнів, дії
вчителів. Ми відчуваємо її відразу, як тільки за­хо­ди­мо в шко­лу, — по
то­му, як з на­ми вітаються, роз­мов­ля­ють, як ве­дуть се­бе в школі
дорослі і діти.

Зви­чай­но, діти при­но­сять в шко­лу свої
пра­ви­ла спілкування — з до­му, з вулиці, але май­же зав­ж­ди перемагає
в кінцевому підсумку стиль відносин в школі, тон, неписані пра­ви­ла.

Ува­га
до­рос­лих, підтримка адміністрації, об’єд- нуючі шкільні спра­ви учнів і
вчителів ство­рю­ють особ­ли­вий простір шкільного жит­тя, в яко­му
кож­на ди­ти­на і до­рос­лий — бу­де відчувати се­бе в безпеці.

Запобігати бійкам

24-літній
Олек­сан­др, вчи­тель фізики, втру­тив­ся у бійку восьмикласників і у
результаті от­ри­мав пе­ре­лом сто­пи. Він за­жа­дав у адміністрації
шко­ли об­го­во­ри­ти ситуацію на педраді, але ди­рек­тор вирішила
зам’яти скан­дал.

Це дра­ма­тич­на ситуація, то­му що не
по­ка­ра­ти — означає не тільки не за­хис­ти­ти вчи­те­ля, але й
за­ли­ши­ти підлітків наодинці з три­во­гою, вик­ли­ка­на тим, що їх
вчи­нок за­ли­шив­ся без відповіді. У цьо­му ви­пад­ку про­дов­жен­ня
на­сильст­ва не­ми­ну­че: не зна­ю­чи кордонів до­зво­ле­но­го, діти
бу­дуть і далі вільно про­яв­ля­ти агресію.

Межі поведінки
ви­зна­ча­ють­ся пра­ви­ла­ми і санк- ціями за їх по­ру­шен­ня. Без них
будь-які роз­мо­ви за­ли­ша­ють­ся ли­ше сло­ва­ми, стря­сан­ням
повітря. Досвідчені вчителі з са­мо­го по­чат­ку ро­бо­ти в класі
до­мов­ля­ють­ся з дітьми про пра­ви­ла, і ті прий­ма­ють їх — як­що,
зви­чай­но, пра­ви­ла продиктовані здо­ро­вим глуз­дом і не
при­ни­жу­ють їх гідності.

Важ­ли­во та­кож на­вча­ти дітей мир­но­го сти­лю спілкування.

Роз­мов­ля­ти
про найважливіше для них (у різному віці це різні те­ми),
по­яс­ню­ва­ти, спе­ре­ча­ти­ся, да­ва­ти їм ви­с­ло­ви­ти­ся і уваж­но
слу­ха­ти дітей необхідно для то­го, щоб на­вча­ти їх самостійно
вирішувати конфлікти і відстоювати свою позицію сло­ва­ми, а не
ку­ла­ка­ми.

Добре, ко­ли є традиція зби­ра­ти­ся всім кла­сом і
об­го­во­рю­ва­ти те, що за­раз хвилює всіх. При цьо­му го­во­рить
вчи­тель з уч­ня­ми про те, що турбує йо­го. Він рівноправний учас­ник
дискусії і не займає позицію «Я все знаю і за­раз розповім вам, що
ро­би­ти».

Сенс цих зустрічей в то­му, щоб на­вчи­ти­ся чу­ти
один од­но­го, зна­хо­ди­ти ясні ар­гу­мен­ти і ста­ви­ти під сумнів
позицію іншої лю­ди­ни, але не при­ни­жу­ва­ти її са­му». Ці зустрічі
на­га­ду­ють колишні засідання ра­ди за­го­ну і класні го­ди­ни. Чо­му б
і ні, як­що ме­тод працює?

При­пи­ня­ти при­ни­жен­ня

Злі
жар­ти, принизливі прізвиська, насмішки, яки­ми діти об­си­па­ють один
од­но­го, мо­жуть ста­ти при­чи­ною постійної ворожості.

«У нас в
класі всі один од­но­го об­зи­ва­ють, нас- міхаються, — розповідає
13-літній Андрій, яко­му ду­же важ­ко жи­веть­ся в школі. — І як­що ти
сам цьо­го не ро­биш у відповідь, відразу опиняєшся жерт­вою».

Діти
зна­ють слабкі місця один од­но­го і б’ють ту­ди, де болючіше. Та­ка
поведінка особ­ли­во час­то зустрічається у підлітків, яким необхідно
за­твер­ди­ти се­бе в очах однокласників. По­ява «коз­ла відпущення»
згуртовує ровесників, і во­ни ста­ють ще зліше.

Агресивність
мо­лод­ших школярів частіше виникає як реакція на психологічну трав­му.
Чи­ма­ло дітей щод­ня сти­ка­ють­ся з фізичним і емоційним
на­сильст­вом, страж­да­ють від побоїв бу­дин­ку. Їм нізвідки че­ка­ти
за­хис­ту. Про­яв­ле­не ни­ми на­сильст­во — по суті, це крик про
до­по­мо­гу.

Се­ред «роз­лю­че­них» учнів є і ті, ко­му важ­ко
на­ла­го­ди­ти сто­сун­ки з ото­чу­ю­чи­ми. Во­ни відчувають се­бе
жерт­ва­ми, аут­сай­де­ра­ми.

Їх підвищена агресивність — всьо­го
ли­ше відчай- душна спро­ба до­би­ти­ся виз­нан­ня. Во­на пояс- нюється не
впли­вом гру­пи, а невирішеними пси- хологічними про­бле­ма­ми.

Чи­та­ти та­кож:

Що ро­би­ти вчи­те­лю, як­що ди­ти­ну об­ра­жа­ють?

Оставить комментарий