Читать статью на русском языке

У 1950-х ро­ках німецький педіатр Тео­дор Хелльб­рюг­ге (Theodor
Hellbrugge) і йо­го ко­ле­ги опи­са­ли біопсихологічні рит­ми дітей
відповідно до їх віку, роз­вит­ком і ото­чен­ням.

До цьо­го
на­ука не ви­яв­ля­ла інтересу до ди­тинст­ва і йо­го особ­ли­вос­тям, а
дітей вва­жа­ли до­рос­ли­ми в мініатюрі (в нашій країні пер­шим не
по­го­див­ся з та­ким підходом педіатр Георгій Спе­рансь­кий).

Зав­дя­ки
дослідженням Тео­до­ра Хелльб­рюг­ге ста­ло зрозуміло, що в
по­чат­ко­вих кла­сах на­вчаль­на діяльність ефек­тив­на близь­ко трь­ох
з по­ло­ви­ною го­дин на день.

А в середній школі во­на зростає
до чо­тирь­ох з по­ло­ви­ною го­дин. Є два піки активності школярів:
ран­ко­вий (в 9-10 го­дин) і ден­ний — він припадає при­близ­но на 16
го­дин. Але неминучі і індивідуальні варіації — плюс-мінус го­ди­на.

На пер­шо­му і чет­вер­то­му уроці час­ти­на дітей перебуває на піку фор­ми, а час­ти­на не ду­же пра­цез­дат­на.

Досвідчені
вчителі зна­ють, що найкращі ре­зуль­та­ти клас показує на
дру­го­му-третьо­му уроці, і са­ме на цей час пла­ну­ють самі важкі і
відповідальні за­нят­тя.



Оставить комментарий