Читать статью на русском языке

Вже закінчуючи дев’ятий клас загальноосвітньої школи, перед багатьма учнями постає перше серйозне рішення, щодо своєї подальшої долі.

Перший варіант — йти в училище за певною спеціальністю або в коледж при вибраному університеті. Вчитися в цьому випадку лише на два роки більше, ніж в школі, але по закінченню можна буде піти працювати і продовжувати навчатися заочно вже в інституті. Як правило, цими підлітками рухає велике бажання якнайшвидше залишити стіни набридлої школи з її буднями і правилами, а також здобути більшу самостійність.

В даному випадку самостійність розглядається, як статус не школяра, а студента, якому дозволено дещо більше свободи, а також можливість в найближчому майбутньому, завдяки освіті, самостійно заробляти собі на хліб. Тут важливо виключити варіант відходу зі школи після дев’ятого класу за наполяганням батьків, щоб дитина могла якнайшвидше отримати професію і допомагати родині матеріально. Таким чином, до закінчення дев’ятого класу, певний відсоток підлітків, для себе вже робить вибір — ким бажає стати в дорослому житті.

Другий варіант — йти в десятий клас, щоб отримати середню освіту, а потім вже надходити в інститут. Тут підхід школярів та їх батьків дещо інший. По-перше, багато батьків вважають, що головне їх завдання — дати можливість дітям отримати середню освіту. По закінченні школи діти зможуть вже вирішувати самі — підуть далі вчитися або підуть працювати. Не кожна родина в змозі дозволити собі навчати дитину після школи ще 5-6 років.

До цієї ж категорії відноситься невеликий відсоток батьків, які дозволяють своїм дітям «пошукати себе» після закінчення школи. Якщо до моменту завершення обов’язкової середньої освіти ваш підліток так і не зміг визначитися із бажаним напрямком реалізації себе в подальшому — це ще не привід «штовхнути» його в який-небудь інститут, аби він на вулиці не бовтався.

Адже можливо, він займе місце того, хто дуже хоче вчитися в даному ВУЗі, але не витягнув за балами. По-друге, як правило, студенти, які вступили в інститут таким шляхом, в даному закладі не вчаться. Їх часто виключають за неуспішність і пропуски, або вони самі кидають навчання у цьому закладі, або закінчують з горем навпіл, але закидають диплом подалі за непотрібністю. Як результат — викинуті гроші на навчання і п’ять років життя всієї родини.

Підлітки, яким вдається до закінчення школи визначитися із бажаним напрямком діяльності у дорослому житті, як правило, відрізняються самостійністю, відповідальністю, працьовитістю, завзяттям до знань.

Ці молоді люди вселяють довіру і дуже часто влаштовують свою кар’єру власними силами, знаннями і репутацією. Міркуючи про майбутнє, ці молоді люди дуже точно і барвисто описують себе і своє заняття через п’ять, десять років. А ось молоді, яка так і не змогла визначитися з вибором до початку останнього року навчання в школі, варто серйозно попрацювати над собою. На допомогу до них готові прийти психологи. Кожен випадок індивідуальний, у кожного своя причина відсутності бачення себе в майбутньому. Але як правило, складності з’являються не раптом, а протягом деякого періоду. Так як підліток живе не сам, а в родині, то відвідування психолога з проблемою вибору професії бажано не тільки для підлітка, але і його батьків.

Мабуть, багатьом з різних джерел, відомо про «жахливе» ставлення американських і європейських батьків до своїх дітей — випускників шкіл. Суть інформації полягає в тому, що, начебто, як тільки підліток закінчує школу — батько виганяє його з дому на власні хліба, знімаючи з себе всяку відповідальність за подальше життя свого чада. Ну хіба не нелюди? Нашому, слов’янському народу, не зрозуміти такого ставлення до своїх дітей, тому, що в нашій культурі ми залишаємося дітьми до тих пір, поки живі наші батьки, тобто наші батьки піклуються про нас до свого останнього подиху. Це в глобальному понятті, звичайно.

Що ж відбувається насправді? Якщо підліток, наприклад проживає в Європі, закінчує школу, але ще не визначився з вибором своєї справи життя, ось тоді батьки відправляють свого тінейджера на пошук себе. Методом власних проб і помилок, методом власного наступання на «свої граблі» молоді люди шукають те, чому хотіли б присвятити себе, і тільки коли знаходять — вибирають інститут потрібного напрямку і навчаються в ньому.

Подібна програма для молоді існує в багатьох країнах на державному рівні, тому молодим людям неважко знайти для себе роботу, не маючи освіти, зате дає можливість оплатити житло і їжу. У нашій країні працевлаштуватися підліткові, що не має ніякого освіти, практично неможливо. Тому і працює у нас зовсім інший принцип — школа, потім інститут, а потім вже робота. А як результат — армія двадцятилітніх фахівців, причому часто відразу по закінченні ВУЗу. Цей факт дуже дивує іноземців, оскільки в їх розумінні, для того, щоб стати фахівцем, необхідно до отримання диплома вже знати про свої справи життя як можна більше зсередини.

Коко Шанель навчалася майстерності шити з 12-ти років, а у вісімнадцять вже вражала оточуючих незвичайним дизайном своїх суконь. Тоді вона вже знала, чому присвятить своє життя. А Олександр Сєров, будучи фельдшером швидкої допомоги, тільки після тридцяти з лишком років, змінив професію медика на естрадного співака. Прикладів про вибір професії, як ще в ранньому дитинстві, так і про кардинальні зміни в зрілі роки безліч і серед знаменитостей і серед ваших знайомих.

Одне важливо — знайти свою справу життя. І чим раніше, тим краще. Тоді й задоволення від роботи, і робота платить сторицею.

Автор: Тетяна Груша, сімейний психолог

Джерело: Центр сімейної психології PYRUS

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована