Розвиток дитини. Секрет емоційності маленьких дітей.

Сміх, сльози, гнів, захват. Емоції змінюють одна одну, як у калейдоскопі… А ви? Намагаєтеся зберігати спокій?

Губитесь і не знаєте, як реагувати на раптові зміни настрою? Як нам, дорослим, які вміють стримувати емоції та приховувати почуття, жити з таким «вулканом»? Без паніки! Це просто унікальний період, коли дитина може реагувати на світ абсолютно безпосередньо.

Світ емоцій маленької людини відкритий для нас, ми можемо спостерігати всі рухи її душі. Маленька дитина перебуває в постійному потоку нових вражень, її все дивує, вражає, а емоційне життя незвичайно насичене.

Вона переходить від одного до іншого, не намагаючись зрозуміти, що з нею відбувається, і діє виключно під впливом емоцій.

Весь світ для неї новий, з голочки, і вона відкрита приголомшуючому різноманіттю і яскравим враженням.

Але емоційна палітра дитини 1-2 років обмежена: якщо вона незадоволена або втомилася, то починає кричати і плакати. Якщо задоволена, їй подобається гра — вона голосно сміється. Малюк повністю поглинений цим моментом і негайно реагує на те, що відбувається. Іноді емоції «налітають» одна на одну, створюючи душевний хаос, який часто обертається шумом і криками.

Заспокоюючи або відволікаючи дитину, ви не лише допомагаєте їй впоратися з бурею почуттів, але і берете участь у процесі, в ході якого дитина потроху вчиться управляти своїми емоціями. Переходячи від сміху до сліз, дитина спонукає батьків реагувати, встановлювати обмеження і, звичайно, пояснювати, що з нею відбувається.

Ми часто хвилюємося тому, що наш улюблений, усміхнений ще хвилину тому малюк тепер кричить і тупотить ногами.

У ті хвилини, коли ви засмучені або розгнівані, зробіть для себе те, що принесе вам задоволення і допоможе заспокоїтися.

Намагайтеся передбачити можливі неприємності, які можуть вас засмутити, викликати гнів. Наприклад, не варто давати дитині грати з тими речами, які для вас цінні. Спробуйте навчитися розпізнавати провісників власного емоційного зриву і знайдіть відповідний для себе спосіб справлятися з ним.

В іншій проекції

Типова помилка дорослих в подібній ситуації полягає в тому, що вони проектують власні почуття на дитину. Не намагайтеся поставити себе на її місце. У її віці невдоволення і сльози в більшості випадків не означають біль і страждання.

Просто це доступний малюку спосіб висловити незадоволення, розчарування або гнів, бо пояснити все це словами він ще не може. До 1,5-2 років впоратися з такими емоційними бурями досить легко, досить лише відвернути його і переключити увагу на щось інше.

Щоправда, не варто при найменших ознаках невдоволення негайно кидатися розважати малюка. Таким чином ви даєте йому зрозуміти, що його «погані» почуття не мають права на існування. Дитина може відчути, що вас лякають прояви гніву або образи, і, відповідно, їх не можна висловлювати вільно, а необхідно приховувати і навіть пригнічувати. Емоційно реагуючи на хоч якусь ситуацію, маленька дитина розраховує на ваш відгук.

Тільки ваше ставлення, поведінка, слова допоможуть зорієнтуватися в тому, що з нею відбувається. Ви встановлюєте для неї кордони, усередині яких вона може вільно виражати свої емоції, не побоюючись їх руйнівної сили. Коли малюк подорослішає, встановлені вами обмеження, яким він деколи пручався, стануть частиною його переконань і послужать основою для побудови меж його особистості.

Немає ніяких підстав думати, що дитина навчиться самостійно контролювати себе, так само помилкою є намагання у будь-що йти на поводу у дитини, слідувати за її емоційними поривами.

Буря емоцій

До півтора-двох роки дитині потрібно зовсім небагато слів для того, щоб її зрозуміли. Вона белькоче або показує на бажаний об’єкт. Якщо мама ї не розуміє або не вважає можливим надати їй те, що вона хоче, вона починає ридати, тупотіти ногами, висловлювати агресію.

Деякі діти, не досягнувши бажаного, в стані досить швидко переключитися на щось інше. Інші ж виявляються настільки захопленими своїми емоціями, що ніяк не можуть зупинитися і заспокоїтися. Це нелегке випробування для батьків, які самі виявляються у владі суперечливих почуттів.

Гнів на чадо, що розбушувалось перемішується з жалістю до маленького «страждальця». І ви розриваєтесь між бажанням поступитися йому і твердо стояти на своєму.