Читать статью на русском языке

Сором’язливість як риса характеру не передається в спадщину, успадковується підвищена чутливість нервової системи.

Але, звичайно, діти емоційно ранимі, боязливі, сприйнятливі до впливу зовнішніх факторів, більше інших ризикують стати соромливими.

Для них особливо важливі атмосфера в родині й стиль виховання. Дуже часто в дитини з нестійкою нервовою системою тривожна мама, котра, постійно турбуючись за нього, не дає йому придбати впевненість у собі. Життєвий досвід дитини в цьому випадку важливіше, ніж його темперамент.

Але уявлення, яке дитина одержує про се6е з досвіду спілкування з іншими людьми, і віра в свою цінність як особистості не задаються спочатку. Вони розвиваються поступово завдяки декільком факторам.

Вірити в себе, пишатися собою легше тому, чиї батьки вірять в себе. Не випадково часто хоча б один батько боязкої та соромливої дитини теж соромливий.

Крім того, дітям необхідно відчувати, як вихваляють їх батьки, почувати, що вони є для них джерелом радості, — це відчуття стає їх нарцисним капіталом на все життя. І звичайно, для того щоб бути впевненим у собі, необхідно знати, що ти на щось здатен, — без цього нічого не вийде.

А зрозуміти свої можливості можна, тільки якщо тобі пропонується шанс застосувати їх — і добитися успіху.

Маленькі перемоги

Впевненість у собі приносить щоденні перемоги, великі й маленькі. Це можуть бути перемоги й над собою (над своїми страхами, над бажанням усе кинути, коли щось не виходить), і над речами(ґудзиками, які йому нарешті вдалося застебнути, шнурками, які ніяк не могли завязатися).

Батькам варто знаходити якнайбільше занять,в яких дитина зможе досягнути успіху.Йому необхідно мати багатий досвід успіху — неважливо, в яких областях, і чим більше буде таких областей, тим краще.

Ми більше схильні говорити про недоліки й невдачі — свої або дитячі. А важливо, навпаки, відзначати їх успіхи й досягнення, нехай навіть і зовсім маленькі.

Якщо дитину занадто опікують, вона постійно почуває себе неспроможною і знеціненою. Ці відчуття затрудняють її відносини з іншими дітьми, тому що вона почуває себе гірше їх, не спроможною, не такою, як усі.

Вони ускладнюють також і її відносини з дорослими. Дорослі, що роблять усе за неї, уявляються йому істотами вищого порядку, наділені чарівними здібностями, яких, як вона упевнена, у неї ніколи не буде.

Розвиваючи самостійну дитину, ми даємо їй можливість повірити в себе й не боятися інших людей.

Оставить комментарий