Читать статью на русском языке

Літо — відмінний час, коли дитина мо жет стати самостійніше. І час переживань для батьків: як і яку волю давати своїм дітям? Поради експертів і тест, щоб навчитися відпускати їх з легким серцем.

«Мені коштувало величезних зусиль погодитися на прохання 13-літньої дочки відпустити її в літній табір, — згадує 38- літня Олена. — Я боялась, що там її будуть кривдити, що її вкусить кліщ, що вона потоне в озері… Перші дні після її від’їзду я під різними приводами дзвонила їй ледве чи не щогодини, поки одного разу у відповідь не почула прохання «не смикати її по дрібницях, тому що над нею вже всі сміються».

Звичайно, Олена не самотня: багатьох батьків, що вперше відпускають дитину — на водну гірку на пляжі, на дискотеку, у гості на дачу з ночівлею, покататися на поні або політати на дельтоплані, — охоплює страх при думці про … так практично про що завгодно!

Природнє почуття

«Наше занепокоєння природнє, і воно захищає дітей у тій мірі, у якій попереджає їх про небезпеки, — вважає психотерапевт Дарина Кримова. — Почуваючи тривогу батьків, вони виробляють свою стратегію виживання й, можливо, дійсно не стануть вистрибувати з вікна або засовувати палець у розетку».

Скільки б не було дитині років, змінюється лише предмет нашого занепокоєння, але не його природа. Однак і тут необхідне почуття міри. » Занепокоєння з кожного приводу, перебільшуючи небезпеки, ми проектуємо на дітей наші власні переживання й невдачі, — вважає віковий психолог Галина Бурменська. — Такий батьківський егоїзм защемляє природні потреби дітей, поперед всього в самостійності».

Неадекватні заборони гальмують розвиток дитини й в результаті не допомагають йому, а заважають навчитися самостійно освоювати навколишній світ.

Час досвідів

Під час канікул змінюються умови й ритм повсякденного життя родини. У дітей з’являєтьсябагато вільного часу, вони готові годинами пропадати на вулиці. Ті, хто постарші, мріють про дискотеки, походи або поїздки в табір…

У той же час канікули — це час, на який батьки завжди покладають свої надії, часом ідеалізуючи його, розраховуючи разом з дітьми зробити все те, чого не встигнули за рік: сходити в кіно, дочитати відкладену книгу… і одержати у відповідь любов і подяку дитини, з якою не так уже часто вдавалося відчути справжню, бажану близькість!

Здається, от зараз інтенсивне спілкування допоможе не тільки надолужити втрачене, але й компенсує почуття провини за те, що тато й мама не були «досить гарними» батьками. «Але відчуття провини дезорієнтує нас, — попереджає Дарина Кримова, — заважає зрозуміти, в чому дійсно зараз має потребу дитина й чого він чекає від батьків».

А тому варто бути готовими до того, що канікулярні очікування дітей і дорослих можуть не збігатися, і не робити із цього привід для образ і конфліктів.

«Канікули краще організувати так, щоб у дітей була можливість зайнятися тим, чим не знаходилося часу в навчальному році, — радить Галина Бурменська. — Не обов’язково чимсь екзотичним. Хтось, наприклад, буде радий і гордий, якщо йому довірять самому щось переробити у своїй кімнаті… Прислухайтеся до ініціатив дитини! Чітко позначте „поле дії» і далі не втручайтеся в деталі».

Вчитися відпускати

Як же оцінити реальні ризики — не зменшуючи, але й не перебільшуючи їх? По-перше, варто нагадати собі, що серйозних небезпек не так уже багато. По-друге, визнати, що нерідко ми схильні недооцінювати своїх дітей: нам здається, що вони ще занадто малі й менш пристосовані до життя, чим насправді .

«Дев’ять місяців у році діти живуть в організованій системі часу й простору – в дитячому садочку, в школі, в секціях, — нагадує Дарина Кримова. Канікули — це шанс виявити себе, багато чого спробувати, а для нас це можливість перевірити й оцінити,на скільки наші рамки й обмеження відповідають насущним потребам дитини». «Наше завдання — направляти й страхувати її, — додає Галина Бурменська, — вчити тому, як поводитися в потенціально -ризикованих ситуаціях. Та й самому засвоювати мистецтво довіри».

Крок назад, два вперед

Довіряти дитині — значить уважно спостерігати й ухвалювати його успіхи, щоб допомогти йому стати впевненіше. Адже наші діти стають самостійними не відразу: це процес зворотньо-поступовий. В 1946 році англійські психіатри Джон Боулбі (John Bowlby) і Мері Эйнсворт (Mary Ainsworth) довели: дитина пізнає світ, відштовхуючись від особистої «бази безпеки», якою є дорослий.

Дитина втікає, повертається під батьківське крило, потім знову йде, поступово збільшуючи освоєну територію. Канікули — ідеальний момент, щоб дозволити дітям спробувати свої сили в умовах, адекватних вже освоєним знанням безпеки: в 11 років дитина може провести ніч у наметі із приятелями, але на дачній ділянці, а в 17 відправитися на кілька днів у похід — за умови, що батьки знають, куди їх діти йдуть, і маршрут небезпечний.

Оставить комментарий