1. ЦЕ В КОЖНОМУ РАЗІ УДАР, сам по собі достойний осуду.

2. ЦЕ ВИЗНАННЯ СВОЄЇ СЛАБКОСТІ: батько не зміг володіти собою, і це знижує його авторитет в очах дитини. Дитина робить висновок, що своїми провокаціями він може узяти гору над дорослим.

3. ЦЕ РОБИТЬ НАСИЛЬСТВО ЧИМОСЬ ЗВИЧАЙНИМ: дорослий дає зрозуміти, що фізична сила — єдиний безвідмовний засіб розв’язку конфлікту. Є небезпека, що дитина засвоїть це правило й у свою чергу стане вибирати форми поведінки, пов’язані з насильством.

4. ЦЕ ПРИНИЗЛИВО: дитина почуває себе недостатньо улюбленим, він усе гірше й гірше поводить себе… і одержує нові ляпаси. Це порочне коло спонукає й ту, і іншу сторону до все більшого насильства й перешкоджає формуванню в дитини самоповаги.

5. ЦЕ НЕЕФЕКТИВНО: якщо дитина й поступається, то з почуття страху, а не через визнання своєї провини. Він не виносить із цього покарання ніякого уроку; причини конфлікту не зникають, навпаки, вони провокують наступну кризу у відносинах.

Так, під впливом емоцій самий принциповий батько може шльопнути дитину по попі. Але через час, коли криза минула, поясніть, не плутаючись у вибаченнях: «Я не прагнув цього робити, але твоя поведінка (слова, вчинок) вивела мене із себе».

Ця фраза покаже дитині, що ви розумієте бездумність фізичного покарання. І, можливо, стане першим кроком до вашого діалогу.

Всi статтi про ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

Оставить комментарий

Adblock detector