Протягом усього життя людина переживає ряд періодів, званих кризовими. На період дитинства їх доводиться найбільше.

Перша криза в житті кожної людини — криза народження, переживання якої істотно відбивається на всьому подальшому житті.

Переживаючи кризу народження, дитина відділяється від матері фізично, однак залишається в симбіотичній залежності і біологічно і психологічно.

Головним новоутворенням, що виникає після завершення кризового етапу, є формування індивідуального, власного життя, в рамках якого життєво важливою необхідністю і найголовнішою потребою залишається — взаємодія з близьким дорослим. Безпорадність немовляти, як вказував Виготський, кожна його потреба перетворюється на потребу в іншій людині. Незадоволення цієї потреби призводить до госпіталізму.

У кінці першого року життя виникає нова криза.

Дитина стає неслухняною, інтенсивно протиставляє свої бажання вимогам дорослого. Найчастіше виникають елементи регресії, тимчасового повернення на попередню стадію розвитку. У ході кризи пробуджується ще далеко не усвідомлена потреба у свободі, без якої особистий розвиток був би неможливим. Новоутворення цієї кризи — афективно заряджені уявлення, мотивуючі поведінку навіть всупереч впливів середовища.

Тепер просто нав’язати дитині свою волю неможливо, оскільки індивідуальне життя стає все менш дифузним, а рівень суб’єктивності зростає. Як вказує Еріксон, до півтора років дитина вибирає для себе загальну довіру чи недовіру до світу.

Наступний – знаменита криза трьох років.

Серед її симптомів які найчастіше називають — негативізм, упертість, свавілля, знецінення дорослих, протести, бунти, прагнення до деспотизму по відношенню до близьких дорослих.

Ще недавно спокійна, слухняна дитина стає незрозумілою, злою і нещасною, відмовляючись робити навіть те, що завжди робила із задоволенням. Вона завойовує свободу, вимагаючи визнання своєї незалежності, самостійності, яку не завжди може проявляти досить адекватно.

Якщо в цей час особистість стикається з дорослим рішенням подолати капризи раз і назавжди, у відповідь формуються стійкий психологічний захист, позбутися якого надалі дуже нелегко. Як під час попередньої кризи могла виникнути недовіра до світу, так і тепер, замість необхідного почуття автономії може сформуватися невпевненість у собі, надмірна сором’язливість.

У шість — сім років розгортається остання дитяча криза.

Основними симптомами якої є втрата безпосередності, манірність поведінки. Дитина втрачає єдність внутрішнього і зовнішнього, це характерно для відвертого, відкритого дошкільника, який що переживав, те й репрезентував. Новий спосіб життя, пов’язаний із школою, вимагає переоцінки цінностей, нового ставлення до свого оточення, вираженої довільної регуляції поведінки.

У цей період важливо не допустити формування у молодшого школяра почуття провини за необачну допитливість, оскільки воно має тенденцію залишатися на довгі роки, маючи недостатньо позитивне ставлення до себе, підтримуючи далеко не конструктивну самозасуджуючу свідомість.

Оставить комментарий

Adblock detector