Протягом усього життя людина переживає ряд періодів, званих кризовими. На період дитинства їх доводиться найбільше.

Перша криза в житті кожної людини — криза народження, переживання якої істотно відбивається на всьому подальшому житті.

Переживаючи кризу народження, дитина відділяється від матері фізично, однак залишається в симбіотичній залежності і біологічно і психологічно.

Головним новоутворенням, що виникає після завершення кризового етапу, є формування індивідуального, власного життя, в рамках якого життєво важливою необхідністю і найголовнішою потребою залишається — взаємодія з близьким дорослим. Безпорадність немовляти, як вказував Виготський, кожна його потреба перетворюється на потребу в іншій людині. Незадоволення цієї потреби призводить до госпіталізму.

У кінці першого року життя виникає нова криза.

Дитина стає неслухняною, інтенсивно протиставляє свої бажання вимогам дорослого. Найчастіше виникають елементи регресії, тимчасового повернення на попередню стадію розвитку. У ході кризи пробуджується ще далеко не усвідомлена потреба у свободі, без якої особистий розвиток був би неможливим. Новоутворення цієї кризи — афективно заряджені уявлення, мотивуючі поведінку навіть всупереч впливів середовища.

Тепер просто нав’язати дитині свою волю неможливо, оскільки індивідуальне життя стає все менш дифузним, а рівень суб’єктивності зростає. Як вказує Еріксон, до півтора років дитина вибирає для себе загальну довіру чи недовіру до світу.

Наступний – знаменита криза трьох років.

Серед її симптомів які найчастіше називають — негативізм, упертість, свавілля, знецінення дорослих, протести, бунти, прагнення до деспотизму по відношенню до близьких дорослих.

Ще недавно спокійна, слухняна дитина стає незрозумілою, злою і нещасною, відмовляючись робити навіть те, що завжди робила із задоволенням. Вона завойовує свободу, вимагаючи визнання своєї незалежності, самостійності, яку не завжди може проявляти досить адекватно.

Якщо в цей час особистість стикається з дорослим рішенням подолати капризи раз і назавжди, у відповідь формуються стійкий психологічний захист, позбутися якого надалі дуже нелегко. Як під час попередньої кризи могла виникнути недовіра до світу, так і тепер, замість необхідного почуття автономії може сформуватися невпевненість у собі, надмірна сором’язливість.

У шість — сім років розгортається остання дитяча криза.

Основними симптомами якої є втрата безпосередності, манірність поведінки. Дитина втрачає єдність внутрішнього і зовнішнього, це характерно для відвертого, відкритого дошкільника, який що переживав, те й репрезентував. Новий спосіб життя, пов’язаний із школою, вимагає переоцінки цінностей, нового ставлення до свого оточення, вираженої довільної регуляції поведінки.

У цей період важливо не допустити формування у молодшого школяра почуття провини за необачну допитливість, оскільки воно має тенденцію залишатися на довгі роки, маючи недостатньо позитивне ставлення до себе, підтримуючи далеко не конструктивну самозасуджуючу свідомість.

Оставить комментарий