У нашому мовному спілкуванні багато правил і умовностей.

Для дорослих це природно, а от діти часто не розуміють, чому не все можна говорити вголос. З часом і вони, звичайно, в усьому розберуться, але краще допомогти. Так і дітям буде простіше навчитися, і дорослим уникнути хоча б частину неприємних ситуацій.

У житті кожної сім’ї настає момент, коли мова дитини вже достатньо розвинена для того, щоб бути активним слухачем і співрозмовником, а ось життєвого досвіду ще замало. Оцінити ситуацію, передбачити реакцію людини на слова і зрозуміти її переживання вони ще не можуть.

  • «Тітко Олено, ви не сумнівайтеся, виходьте заміж, а то іншого шансу з вашою зовнішністю не буде», — дбайливо передає Міша сусідці думку мами і бабусі.

  • «Дідусю, ти все хворієш і хворієш, скоро, мабуть, помреш. А кому папугу віддаси?»- цікавиться Юля.

  • «Ви до нас в гості прийшли? А гостинця не принесли? Ну, тоді грошей дайте», — пропонує маленький Денис.

Що в таких випадках залишається робити батькам? Вибачитися за дитину і розрядити обстановку (хоча більшості дорослим часто хочеться просто провалитися крізь землю). Потім, залишившись сам на сам, доступно пояснити дитині, що в даному конкретному випадку він сказав не так.

Це якось незрозуміло …

Є всього два твердження, що пояснюють, що говорити можна, а що ні.

  • Перше: ми повинні намагатися не ображати інших людей і не завдавати їм неприємностей.

  • Друге: ми повинні думати про те, яке враження створюємо про себе і свою сім’ю в оточуючих.

Це начебто просто, але дуже вже суперечливо. Одні й ті ж слова можуть викликати то радість і задоволення, то гнів і образу.

Катя, наприклад, вміє компліменти говорити: «Ви, тітко Любо, в цьому платті така товстенька пампушка». Мама відправляє Катю в дитячу кімнату. «Дивно, — думає Катя, — однорічну сестричку так часто називають, і вона сміється — особливо коли ще за щічки чіпають».

Зрозуміти таку різницю дітям практично неможливо. Тільки до підліткового віку, коли почуття стануть більш глибокими і диференційованими, дитина зможе дійсно проявляти чуйність. Адже тепер вона і сама зазнає весь спектр дорослих переживань і розрізняє сотні відтінків різних емоційних станів.

Друге протиріччя для розуміння ще складніше. Щоб зробити для оточуючих щось хороше, іноді потрібно зробити дещо погане — збрехати. Правда, в цьому випадку це називається не брехня, а ввічливість і турбота. В іншому — ніякої різниці.

«Не будемо засмучувати бабусю, скажімо, що її торт нам дуже сподобався», — говорить мама, викидаючи засохлий бісквіт у відро для сміття. Відвертість і прямота дійсно бувають недоречними. Тільки ось кордони між цією брехнею і брехнею «корисною» дуже вже тонкі. Їх і дорослі-то не завжди помічають.

Тактовність у спадок

Якщо ви більше думаєте про кінцевий результат, тобто про те, щоб в майбутньому дитина вміла спілкуватися з різними людьми і в самих різних ситуаціях, то спеціально вам взагалі нічого не потрібно робити.

Доведено: у всьому, що стосується спілкування, діти швидше засвоять приклад близьких дорослих, ніж настанови і повчання.

Навіть спеціальні ігри та моделювання ситуацій не дають такого ефекту, як звичайне повсякденне спілкування. Ваші діти будуть чемні, доброзичливі до оточуючих і передбачливі рівно настільки, наскільки володієте цими якостями ви самі.

Діти здатні вловлювати найтонші нюанси в спілкуванні. І такі якості, як відкритість до людей, щирість, вміння запобігати сварки і конструктивно вирішувати конфлікти, часто хіба що передаються з покоління в покоління. Як і негативні.

Наприклад, лукавство часто виховується у сім’ях, які надають великого значення зовнішній благопристойності. Пристойність означає таку поведінку, щоб оточуючі думали про тебе добре і щоб виглядало все «не гірше, ніж в інших».

Підкреслена ввічливість і навіть підлабузництво поєднується з брутальністю та сарказмом. «Яка мила собачка, ви дуже добра людина, так любите тварин», — каже бабуся знайомій.

«Звихнулася на своїх собаках, і квартира — просто буда», — пояснює вона ж онукові, як тільки знайома відходить. «Ми вам довіряємо так, ви досвідчений лікар», — говорить мама дільничному педіатру на прийомі, а потім телефонує усім родичам, обговорюючи, «як не пощастило з лікарем — абсолютно безграмотна тітка».

Оставить комментарий