Читать статью на русском языке

У пісочниці один з дітей без­це­ре­мон­но відбирає фор­моч­ку в іншого,
за що тут же отримує від ньо­го ло­пат­кою по лобі. А ще один ма­люк
роз­губ­ле­но ди­вить­ся услід сво­го ве­ло­си­пе­да, на яко­му їде
сторонній хлоп­чик.

Подібні кар­ти­ни вже ста­ли кла­си­кою ди­тя­чих
майданчиків. Ма­лю­ки півтора — двох років із за­до­во­лен­ням гра­ють з
чу­жи­ми іграшками, але обу­ре­но кри­чать при посяганні на їх власні. А
нам-то як ре­а­гу­ва­ти в подібних ситуаціях?

Ма­лю­ки сприй­ма­ють
іграшки як невід’ємну час­ти­ну се­бе.

Жадібний? Ні, до­мо­ви­тий

Пройш­ли
ті ча­си, ко­ли ваш на­ща­док лег­ко віддавав при­не­се­не з до­му
добро і міг взагалі не помітити, що хтось грає з йо­го ма­ши­ною або
відерцем. Те­пер ди­ти­на починає сер­ди­ти­ся і за­сму­чу­ва­ти­ся, як
тільки інший ма­люк насмілюється до­торк­ну­ти­ся до її іграшок,
ко­ляс­ки або навіть … ма­ми.

І все-та­ки не поспішайте
зви­ну­ва­чу­ва­ти ма­лю­ка в жадібності. Спра­ва в то­му, що роз­ви­ток
самосвідомості лю­ди­ни про­хо­дить ряд етапів. Од­ним з пер­ших стає
відділення ди­ти­ною се­бе від на­вко­лишньо­го світу. Спо­чат­ку для
ма­лю­ка він сам і всі пред­ме­ти на­вко­ло злиті: на­прик­лад, ма­люк
вважає, що ма­ма і він — єдине ціле. Про­цес відділення лег­ко
розпізнати за сло­ва­ми «я» і «моє», які з’яв­ля­ти­муть­ся в лексиконі
ма­лю­ка.

Він починає усвідомлювати, що є йо­го ба­жан­ня, особисті
речі, — розуміти, зви­чай­но, на ду­же прос­то­му рівні, що та­ке
власність. Оскільки про­цес усвідомлення ще на са­мо­му по­чат­ку,
ма­люк мо­же сприй­ма­ти пред­ме­ти, на­прик­лад іграшки, як
про­дов­жен­ня са­мо­го се­бе. Віддати свої речі іншим для ди­ти­ни
означає втра­ти­ти час­ти­ну се­бе, своєї ще тендітної цілісності.
Звідси і бур­х­ли­ва емоційна реакція.

У дитячій «жадібності» мо­жуть
бу­ти й інші мо­ти­ви: невпевненість в собі, ревнощі, праг­нен­ня
наслідувати до­рос­ло­му. На­прик­лад, ма­ми ма­лень­ких дівчаток час­то
сти­ка­ють­ся з тим, що їх по­ма­да, ключі, те­ле­фон
пе­ре­ко­чо­ву­ють з сум­ки у найнесподіваніші місця.

При­чо­му
за­зви­чай ди­ти­на не го­то­ва по­вер­та­ти скар­би, які во­на вже
вважає своїми, законній власниці. Швид­ше за все, до­ве­деть­ся не раз
пов­то­ри­ти доньці, що це пред­ме­ти, необхідні вам, і прид­ба­ти для
неї су­моч­ку, в якій во­на змо­же но­си­ти свої власні речі —
пля­шеч­ку, книж­ку, ляль­ку.

Зво­рот­ний бік медалі

Дворічні
діти тільки по­чи­на­ють роз­би­ра­ти­ся в ню­ан­сах по­нят­тя
«власність». Час­то ма­люк не го­то­вий при­гос­ти­ти яб­лу­ком, да­ти
по­гра­ти свою ляль­ку, але при цьо­му, як­що йо­му подобається чу­жа
річ, він прос­то бе­ре її собі.

Ди­ти­на цілком щи­ро вважає, що йо­го
ба­жан­ня володіти тим чи іншим пред­ме­том ви­пов­нить­ся, як­що він
прос­то візьме йо­го і при­тис­не до се­бе. Тут мож­на да­ти ли­ше од­ну
по­ра­ду: твер­до поясніть дитині, що та­ка поведінка є
не­прий­нят­ною. Зав­ж­ди необхідно за­пи­ту­ва­ти у гос­по­да­ря
іграшки до­зво­лу взя­ти йо­го річ.

При необхідності по­яс­нен­ня
потрібно пов­то­ри­ти, але найважливіше в оволодінні по­нят­тям «чу­же» —
тре­ну­ван­ня.

Які б прий­о­ми і ме­то­ди ви не ви­ко­рис­та­ли,
пам’ятай­те про ви­хов­не «над­зав­дан­ня»: щедрість — це здатність не
тільки поділитися ре­ча­ми, а й уміння розділити з ким-то теп­ло,
радість, а іноді трапляється, що й го­ре. Цьо­му вам і тре­ба
по­ста­ра­ти­ся на­вчи­ти ма­лю­ка. При­чо­му на осо­бис­то­му прикладі
теж.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована