Читать статью на русском языке

Щоб вселяти повагу іншим, перш за все нам необхідно поважати са­мих себе.

А це означає оцінювати себе тверезо, не надто низько і не дуже високо. На жаль, комплекси і затаєні з дитинства страхи нерідко спотворюють нашу самооцінку.

Сучасне суспільство переживає епідемію нарци- сизму. Все більше людей не схильні брати до уваги інших, тому відстояти себе, домог­тися, щоб наш голос був почутий, дуже нелегко.

А тим, хто не вписується у стандарти, — занадто товстим, старим, бідним — складно подвійно: адже їм і самим непросто визнати влас­ну цінність.

Стикаючись з приниженням з боку родича, колеги або випадково­го перехожого, той, хто заздалегідь не впевнений у собі, змовчить або стане вимагати поваги незграбно або агресивно…

В основі нездатності «змусити поважати себе» лежать наші глибинні страхи — не подобатися, виглядати безглуздим, смішним. Через них ми часом мовчки зносимо образливі репліки чи живемо з партнером, що дозволяє собі грубість і образи.

Знецінення починається в дитинстві

Труднощі з самоствердженням вперше виникають в ранньому дитинстві, коли формуються наше «Я» і самооцінка. Дефіцит впевненості в собі може мати безліч причин. Наприклад, дитина ототожнює себе з тим батьком, якого другий з батьків принижує. Або відчуває, що дорослі їм постійно незадоволені.

Самоповага безпосередньо пов’язана зі ставленням до нас інших людей. Дитина порівнює свою поведінку з тим, кого, на його дум­ку, хотіли б бачити батьки.

Так формується система внутрішніх цінностей, вимог до себе і само­заохочення. Чудового рецепта, що дозволяє дітям усвідомити власну цінність, не існує.

Немає чарівних слів, яких буде достатньо для того, щоб дитина стала поважати себе. Повага передбачає в першу чергу розуміння окремо іншої людини.

Поважати дитину — значить визнати той факт, що в неї можуть бути свої почуття, думки, бажання, які не обов’язково збігаються з батьківськими.

Однак є фрази, які можуть визначити все його життя: «З тебе нічого не вийде», «Ти ніколи нічого не доб’єшся» … Тому вони ка­тегорично недопус- тимі в спілкуванні з дитиною.

Відсутність кордонів заважає пізнати себе

До небажаних результатів може призвести і режим максимального сприяння. Якщо постійно твердити малюку, який він чудовий, жит­тя може дуже жорстко повернути його до реальності.

Звичайно, не варто у всьому потурати дітям. На відміну від дорос­лих, їм важко сказати «ні» своїм бажанням, відкласти їх на якийсь час. Вони керуються принципом задоволення, а не принципом реальності. Тому батьки частково беруть на себе регулюючі функції.

ПОВАГА ЗАРАЗЛИВА: ЗАСТУПАЮЧИСЬ ЗА ГІДНІСТЬ ІНШИХ, МИ І САМІ РОСТЕМО В ОЧАХ ОТОЧУЮЧИХ

Дитина, надана власним імпульсам, не навчається ні самостійності, ні самоповаги, ні любові до себе.

Навпаки, вона ризикує впадати в крайнощі — від манії величі до ду­же низької самооцінки, так і не пізнавши себе по-справжньому і не навчившись себе поважати.

Росте число підлітків, нездатних винести жодних обмежень. Часто вони, наприклад, не в силах розлучитися хоча б ненадовго з мобільним телефоном — навіть заради того, щоб зосередитися на підготовці до іспиту.

Або, навпаки, взагалі не можуть ходити до школи — настільки вони налякані і не здатні знайти своє місце в класі. Якщо ввічливості можна навчитися, то про повагу цього, на жаль, не скажеш.

Але є і хороша новина: повага заразлива.

Наприклад, заступився за людину, з якою несправедливо обійшлися у нас на очах, ми тим самим викличемо більшу повагу до нас самих. Виявляючи повагу до інших, ми починаємо більше пова­жати себе. І це — найкращий шлях до адекватної самооцінки.

Оставить комментарий