Виховання дитини. Коли ваш первісток не перший для чоловіка.

Читать статью на русском языке

На­род­жен­ня первістка — од­на з найбільш значу­щих подій в сімейному
житті. Як на радість від по­яви ма­лю­ка мо­же впли­ну­ти той факт, що у
йо­го бать­ка вже є діти?

Те, що чоловік підтримує відносини з ди­ти­ною від пер­шо­го шлю­бу, вважається плю­сом.

«Він по­ви­нен лю­би­ти тільки ме­не і тільки на­ших дітей»…

На­вряд чи знай­деть­ся дівчина, яка мріє знай­ти чоловіка з ба­га­тим
життєвим досвідом у вигляді вже наявної сім’ї, дітей та
шлю­бо­роз­луч­них про­блем. Але та­ке, зви­чай­но, буває — при­чо­му
останнім ча­сом все частіше. І на пер­шо­му етапі від- носин з лю­ди­ною, у
якої вже був досвід сімейного жит­тя, ба­га­то хто дійсно не ба­чить
жод­них про­блем.

Навіть те, що чоловік підтримує відносини з
ди­ти­ною від пер­шо­го шлю­бу, оцінюється як плюс, ад­же це го­во­рить
про йо­го позитивні батьківські якості. Але народжується влас­ний ма­люк
— і ба­га­то чо­го змінюється. З’яв­ля­ють­ся по­чут­тя, про які раніше
ніхто й не ду­мав, а з ни­ми про­бле­ми, до яких ніхто не був
го­то­вий.

Ревнощі

З на­род­жен­ням ма­лю­ка в новій
сім’ї зав­ж­ди змінюються відносини з пер­шою дру­жи­ною. Зви­чай­но,
ревнощі ви­ни­ка­ють у всіх стар­ших дітей — не­за­леж­но від віку і
скла­ду сімейної ситуації.

Різниця в то­му, що ди­ти­на, що має
з мо­лод­шим бра­том чи сест­рою спільних батьків, мо­же
ви­с­лов­лю­ва­ти свої ревні по­чут­тя більш вільно, ніж діти «від
пер­шо­го шлю­бу». Во­ни ж і роз­лу­чен­ня бать- ків час­то
пе­ре­жи­ва­ють як влас­ну про­ви­ну.

«Та­то пішов, то­му що я
був по­га­ним — не спав в ди­тя­чо­му са­ду, ве­ре­ду­вав і по­рвав
йо­го кни­гу», — думає ма­люк, в си­лу своєї егоцентричності ще не
розуміючи, що між ма­мою і та­том мо­жуть бу­ти особисті відносини,
зовсім не пов’язані з ним са­мим.

Зви­чай­но, йо­му го­во­ри­ли
про те, що він не ви­нен, що та­то продовжує йо­го лю­би­ти, хоч і
жи­ве в іншій родині, але … Ось він, до­каз!

У та­та є те­пер
інший ма­люк, яким він захоп- люється і яко­го ду­же лю­бить. І нічого
тут не по­ро­биш — а як­що рап­том по­ро­биш, то та­то мо­же
роз­лю­би­ти оста­точ­но.

Ди­ти­на починає вес­ти се­бе прос­то
ідеально: допомагає до­гля­да­ти за ма­лю­ком, грає, гуляє і при
будь-яко­му зруч­но­му ви­пад­ку демонструє свою бра­терсь­ку лю­бов.
Він стримує своє на­пру­жен­ня, скільки мо­же, а потім рап­том пла­че за
не­знач­но­го при­во­ду, починає гриз­ти нігті або скар­жи­ти­ся на
страшні сни.

Ди­ти­на мо­же навіть захворіти — за механізмом
умовної бажаності, як­що відчує, що тільки так во­на мо­же при­вер­ну­ти
ува­гу бать­ка до се­бе та за­во­ю­ва­ти йо­го лю­бов.

Приховані ревнощі мо­жуть про­яв­ля­ти­ся і по- іншому. Стар­ша ди­ти­на
починає «ви­пад­ко­во» ро­би­ти щось неприємне або навіть не­без­печ­не
для ма­лю­ка.

Три­мав — і рап­том впус­тив, або не­нав­мис­но
вклю­чив за­над­то хо­лод­ну во­ду, або за­че­пив, про­хо­дя­чи по­вз. З
ча­сом та­ке при­хо­ва­не тре­ти­ру­ван­ня мо­же ста­ти нор­мою у
сто­сун­ках, по­клав­ши по­ча­ток відвертій ворожнечі.

Тре­ба
щось ро­би­ти … Не потрібно по­яс­ню­ва­ти дитині, що во­на по­вин­на
лю­би­ти ма­лень­ко­го («Ад­же він тобі все-та­ки рідний»),
на­по­ля­га­ти на їх ре­гу­ляр­но­му і тісному спілкуванні (щоб швид­ше
звикли один до од­но­го) і зли­ти­ся, як­що во­на влаштовує акції
про­тес­ту.

Став­те­ся по­блаж­ли­во до її витівок — хо­ча
іноді во­ни мо­жуть зда­ти­ся кри­чу­щи­ми. Спра­ва в то­му, що ревнощі —
од­не з найсильніших з енер­ге­ти­ки емоцій, і, як­що їм не да­ти
ре­аль­но­го ви­хо­ду (хо­ча б у сло­вах), во­ни пе­ре­бе­руть­ся в
об­ласть фантазії. А тут можливі найнесподіваніші варіанти.