Читать статью на русском языке
Страх перед чужою думкою, незручність у ситуаціях спілкування, як
ніби щось постійно робиш неправильно, — це ускладнює життя і
дорослим людям.
«Я постійно думаю, як виглядаю з боку, і
це заважає мені в роботі. Наприклад, точно знаю, як зробити
краще, але сказати не можу — боюсь, що будуть обговорювати.
Батьки в дитинстві завжди говорили: «Думай, що про тебе
скажуть!» Зараз я про це взагалі не забуваю. І пишатися, тут,
звичайно, нічим».
Все має бути в міру — особливо це стосується питань виховання.
Занадто жорсткі рамки поведінки, дуже жорсткі повчання можуть
обернутися не просто труднощами в спілкуванні, а й проблемами у
стані здоров’я.
Група ризику — діти зі слабким типом
нервової системи, ті, хто і так часто відчуває тривогу,
нев- певненість у собі і відрізняється замкнутістю. Їм буває достатньо
одного слова, щоб виник страх перед оточуючими. Така дитина
навіть зовні відрізняється від інших.
У нього напружена
спина, скуті рухи, він не відразу відповідає на запитання, часто
доповнює спілкування протяжним «е-е-е …» і червоніє. У майбутньому
він і вчитися може гірше, ніж дозволяють здібності. Правила і
норми — річ, звичайно, потрібна. І засвоїти їх дитина повинна не
тільки з користю для оточуючих, а й для себе самого.
Не
намагайтеся навчити дитину всім прийомам ввічливості
якомога раніше. Багато речей все одно залишаться для нього
недоступні.
Наприклад, до 5 — 6-річного віку дитина просто
не в змозі зрозуміти сенс прохання що-небудь не говорити або,
навпаки, про щось сказати. Вона може це зробити, пам’ятаючи
вашу сувору вказівку, але може і забути.
Правило «Чим більше — тим краще» не під- ходить.
Не намагайтеся домогтися бажаного результату постійним
навіюванням. У частини дітей це може викликати тривогу, а деякі
саме в таких випадках відчувають потребу сказати «що-небудь
таке». Використовують цей засіб як маніпуляції, розу- міючи, що
тільки так можуть звернути увагу на себе.
Не нагадуйте
дитині про випадки, коли вона поставила вас у незручне
становище. Почуття провини на відміну від розуміння соціальних
вимог формується дуже швидко. Тим більше не варто накладати на
малюка відповідальність за наслідки слів.
«Ти сказав бабусі,
що тато не живе з нами, і тепер вона у лікарні через тебе» —
таке звинувачення несправедливе. Дорослі люди — вони на те й
до- рослі, щоб вміти розібратися з будь-якими своїми проблемами.
А діти на те й діти, щоб вести себе безпосередньо і говорити все, що бачать, чують і думають.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.