Читать статью на русском языке

Страх пе­ред чу­жою дум­кою, незручність у ситуаціях спілкування, як
ніби щось постійно ро­биш не­пра­виль­но, — це ускладнює жит­тя і
до­рос­лим лю­дям.

«Я постійно ду­маю, як виг­ля­даю з бо­ку, і
це заважає мені в роботі. На­прик­лад, точ­но знаю, як зро­би­ти
кра­ще, але ска­за­ти не мо­жу — бо­юсь, що бу­дуть об­го­во­рю­ва­ти.
Бать­ки в дитинстві зав­ж­ди го­во­ри­ли: «Ду­май, що про те­бе
ска­жуть!» За­раз я про це взагалі не за­бу­ваю. І пи­ша­ти­ся, тут,
зви­чай­но, нічим».

Все має бу­ти в міру — особ­ли­во це стосується пи­тань ви­хо­ван­ня.

За­над­то жорсткі рам­ки поведінки, ду­же жорсткі пов­чан­ня мо­жуть
обер­ну­ти­ся не прос­то труд­но­ща­ми в спілкуванні, а й про­бле­ма­ми у
стані здо­ров’я.

Гру­па ри­зи­ку — діти зі слаб­ким ти­пом
нервової сис­те­ми, ті, хто і так час­то відчуває три­во­гу,
нев- певненість у собі і відрізняється замкнутістю. Їм буває до­статньо
од­но­го сло­ва, щоб ви­ник страх пе­ред ото­чу­ю­чи­ми. Та­ка ди­ти­на
навіть зовні відрізняється від інших.

У ньо­го на­пру­же­на
спи­на, скуті ру­хи, він не відразу відповідає на за­пи­тан­ня, час­то
доповнює спілкування про­тяж­ним «е-е-е …» і червоніє. У май­бутньо­му
він і вчи­ти­ся мо­же гірше, ніж до­зво­ля­ють здібності. Пра­ви­ла і
нор­ми — річ, зви­чай­но, потрібна. І засвоїти їх ди­ти­на по­вин­на не
тільки з ко­рис­тю для ото­чу­ю­чих, а й для се­бе са­мо­го.

Не
на­ма­гай­те­ся на­вчи­ти ди­ти­ну всім прий­о­мам ввічливості
яко­мо­га раніше. Ба­га­то ре­чей все од­но за­ли­шать­ся для ньо­го
недоступні.

На­прик­лад, до 5 — 6-річного віку ди­ти­на прос­то
не в змозі зрозуміти сенс про­хан­ня що-не­будь не го­во­ри­ти або,
на­впа­ки, про щось ска­за­ти. Во­на мо­же це зро­би­ти, пам’ята­ю­чи
ва­шу су­во­ру вказівку, але мо­же і за­бу­ти.

Пра­ви­ло «Чим більше — тим кра­ще» не під- ходить.

Не на­ма­гай­те­ся до­мог­ти­ся ба­жа­но­го ре­зуль­та­ту постійним
навіюванням. У час­ти­ни дітей це мо­же вик­ли­ка­ти три­во­гу, а деякі
са­ме в та­ких ви­пад­ках відчувають по­тре­бу ска­за­ти «що-не­будь
та­ке». Ви­ко­рис­то­ву­ють цей засіб як маніпуляції, розу- міючи, що
тільки так мо­жуть звер­ну­ти ува­гу на се­бе.

Не на­га­дуй­те
дитині про ви­пад­ки, ко­ли во­на по­ста­ви­ла вас у незруч­не
ста­но­ви­ще. По­чут­тя про­ви­ни на відміну від розуміння соціальних
ви­мог формується ду­же швид­ко. Тим більше не вар­то на­кла­да­ти на
ма­лю­ка відповідальність за наслідки слів.

«Ти ска­зав бабусі,
що та­то не жи­ве з на­ми, і те­пер во­на у лікарні че­рез те­бе» —
та­ке зви­ну­ва­чен­ня не­спра­вед­ли­ве. Дорослі лю­ди — во­ни на те й
до- рослі, щоб вміти розібратися з будь-яки­ми своїми про­бле­ма­ми.

А діти на те й діти, щоб вес­ти се­бе без­по­се­редньо і го­во­ри­ти все, що ба­чать, чу­ють і ду­ма­ють.



Оставить комментарий

Adblock
detector