Читать статью на русском языке

Ча­си змінюються, але найважливіше місце у системі цінностей більшості з нас як і раніше займає сім’я.

І не­за­леж­но від то­го, як ми ста­ви­мо­ся до своїх батьків, досвід сімейного жит­тя попередніх поко- лінь впливає на нас.

Досвід предків

Нам іноді здається, що в шлюб ми і наш парт­нер вступаємо м’якою
гли­ною, з якої мож­на виліпити все, що зав­год­но. «Нічого-нічого, —
думає на­ре­че­на, помітив у сво­го на­ре­че­но­го якусь неприємну ри­су
(скупість, на­прик­лад), — по­чне­мо жи­ти ра­зом, і я це в ньо­му
ви­прав­лю!»

Але ду­же час­то «ви­пра­ви­ти» не вдається! Не
то­му, що наполегливості не вистачає, а то­му, що ще до то­го, як ми
отримуємо досвід влас­но­го по­друж­жя, ко­жен із нас не­се у своїй
підсвідомості пам’ять про те, які моделі поведінки, які пе­ре­ко­нан­ня і
які спо­со­би про­яву емоцій ви­зна­ча­ли сімейне жит­тя на­ших предків
— батьків і прабатьків, ба­бусь-ді- дусів, тіточок-дядечків.

Чо­го во­ни че­ка­ли від своїх «по­ло­вин», які обов’яз­ки бу­ли готові
взя­ти на се­бе, а які — віддати парт­не­ру. Що їх ра­ду­ва­ло, а що
роз­ча­ру­ва­ло, що во­ни вва­жа­ли прос­ти­мим, а що — не­прий­нят­ним.
Ви­роб­ле­ний попередніми поколіннями тип сімейних відносин здається
нам найбільш при­род­ним, а то­му найбільш пра­виль­ним, і ми підсвідомо
праг­не­мо слідувати йо­му.

У сім’ї і чоловік, і жінка повинні
гнуч­ко ре­а­гу­ва­ти на будь-які зміни. За­стряг­ла у раз і
на­зав­ж­ди ви­зна­че­них ро­лях сім’я не здат­на про­тис­то­я­ти
кри­зо­вим ситуаціям.

Як­що, на­прик­лад, в сім’ї впро­довж
поколінь чо- ловіки і жінки вміли ла­ди­ти один з од­ним, збе- рігаючи шлюб
довгі ро­ки і вва­жа­ю­чи роз­лу­чен­ня не­при­пус­ти­мим, то їх
спадкоємці в значній мірі підготовлені до то­го, щоб в кри­зо­вих
ситуаціях не роз­гля­да­ти роз­рив як прий­нят­ний інструмент вирішення
ви­ни­ка­ю­чих про­блем.

І на­впа­ки, спадкоємці сімей, де
чоловік та жінка мінялися час­то, де вва­жа­ло­ся, що «ко­жен
на­ступ­ний чоловік кра­щий за по­пе­редньо­го» або «кож­на на­ступ­на
дру­жи­на мо­лод­ше, і, зна­чить, кра­ще по- передньої», бу­дуть
ви­ко­рис­то­ву­ва­ти роз­лу­чен­ня як цілком відповідний спосіб
вирішення конфлікту. Роз­рив їх не лякає: він ве­де, як їм здається, не
до самотності, а до но­во­го со­юзу, но­во­го парт­нер­ст­ва.

Ось та­кий спад­ко­вий механізм більшості стерео- типів поведінки лю­ди­ни
спонукає кож­но­го з нас уваж­но вди­ви­ти­ся в історію сво­го ро­ду,
щоб зрозуміти й ос­мис­ли­ти її. Ре­тель­ний, скру­пуль­оз­ний аналіз
законів сімейного жит­тя предків дозволяє кожній людині за­зир­ну­ти в
гли­би­ни своєї сві- домості і зрозуміти, якою «мо­вою» во­на го­во­рить з
жит­тям, чо­го чекає від любові та від сім’ї.

Розуміння
са­мо­го се­бе вик­люч­но важ­ли­ве, то­му що са­ме з ньо­го починається
розуміння інших лю­дей, у то­му числі тих, ко­го ми вибираємо в
су­пут­ни­ки жит­тя. На­га­да­ти про це за­раз особ­ли­во важ­ли­во,
то­му що помітне і ба­га­то в чо­му зруч­не гас­ло «Жінки — з Ве­не­ри,
чоловіки — з Мар­са», яке пе- редбачає, що, бу­ду­чи при­буль­ця­ми з
різних пла­нет, Він і Во­на спо­чат­ку не мо­жуть зрозуміти один
од­но­го, набирає популярність і час­то слу­жить ви­прав­дан­ням тим,
хто не дає собі праці за­гли­би­ти­ся в роз­ду­ми, до­сяг­ти розуміння
витоків ви­ни­ка­ю­чих протиріч.

Мис­тец­т­во пе­ре­кла­ду з
«чоловічої» мо­ви на «жі- ночу» і на­впа­ки мо­же опа­ну­ва­ти ли­ше той,
хто зрозуміє, який йо­го влас­ний «діалект».

Для цьо­го
необхідно вив­чи­ти мо­ву своїх предків — батьків і прабатьків,
ко­рис­ту­ю­чись історіями їхніх доль як «слов­ни­ком». На­вчив­шись
розуміти се­бе і сво­го парт­не­ра, лю­ди­на змо­же знай­ти вихід з
будь-якої кризової ситуації.

У продовження читайте:

Який тип вашого партнера?

Оставить комментарий