Виховання дитини. Підлітковий “сомнамбулізм”.

Читать статью на русском языке

Підлітку потрібно по­зна­чи­ти свою територію.

Але це не
означає, що слід на­да­ти йо­му в бу­дин­ку пов­ну сво­бо­ду. Ще більше
він потребує то­го, щоб на­вчи­ти­ся ви­бу­до­ву­ва­ти відносини з
близь­ки­ми і розділяти з ни­ми обов’яз­ки.

«Донь­ка розкидає
свій одяг всю­ди. Син обідає вдо­ма з дру­зя­ми, спус­то­шу­ю­чи
хо­ло­диль­ник і за­ли­ша­ю­чи го­ри бруд­но­го по­су­ду. Во­ни
ду­ма­ють, що жи­вуть в готелі? Насправді підлітки за­хоп­лю­ють
територію, за­бу­ва­ю­чи, що во­на ще й на­ша!»

Мож­на мах­ну­ти
ру­кою на без­лад, як­що ва­ша ди­ти­на влаш­ту­ва­ла йо­го в своїй
кімнаті, але бать­ки не повинні йти на по­ступ­ки в то­му, що стосується
місць за­галь­но­го ко­рис­ту­ван­ня: кухні, вітальні, ванної. Цілком
мож­на на­да­ти дітям квар­ти­ру на вечір або на вихідні, щоб во­ни
за­про­си­ли друзів, але за умо­ви, що бу­ди­нок потім бу­де
при­ве­де­но у без­до­ган­ний стан.

Важ­ли­во, щоб підліток
на­вчав­ся вно­си­ти свою част­ку у за­галь­не жит­тя сім’ї: «Я го­тую
обід, а ти миєш підлогу». То­му, хто з ди­тинст­ва не звик бра­ти участь
у спра­вах по бу­дин­ку, у до­рос­ло­му житті на­ба­га­то важ­че ділити
обов’яз­ки з парт­не­ром. Єдиний спосіб на­вчи­ти цьо­му —
до­мов­ля­ти­ся, а не ста­ви­ти умо­ви. Але оскільки пра­ви­ла
вста­нов­лю­ють бать­ки, то їм же на­ле­жить сте­жи­ти за їх
до­три­ман­ням.

Підліток коливається між дво­ма край­но­ща­ми:
ак­тив­но осво­ю­ва­ти простір (розігріти піцу, за­пус­ти­ти праль­ну
ма­ши­ну зі своїми ре­ча­ми) — і ро­би­ти … як­най­мен­ше.

Йо­му властиві періоди «сомнамбулізму»: він «за- висає», хо­дить як у
півсні, не причісується, мо­же го­ди­на­ми ле­жати, слу­ха­ю­чи
му­зи­ку. Шви­день­ко при­бра­ти за со­бою? Ну ось ще! Зви­чай­но,
батьків це стра­шен­но дратує.

Але стан «сплячої красуні» для
підлітка цілком зрозумілий: це наслідок гор­мо­наль­них бур і тієї
величезної внутрішньої ро­бо­ти, яку він виконує в перехідному віці.

Це не «да­рем­но вит­ра­че­ний час», а стан, ко­ли гу­се­ни­ця стає
ляль­кою, яка необхідна, щоб з’явив­ся пре­крас­ний ме­те­лик. І
все-та­ки зав­дан­ня батьків — на­га­ду­ва­ти про пра­ви­ла,
ви­ма­га­ти, дя­ку­ва­ти, не об­ра­жа­ти­ся.

Підлітки не тер­плять, щоб їх «ви­хо­ву­ва­ли», але законні ви­мо­ги зав­ж­ди готові прий­ня­ти.