Виховання дитини. Закон рівноваги у парі.

Читать статью на русском языке

Не­вда­ле сло­во, не­чуй­ний вчи­нок — в житті партнерів ча­сом трап­ля­ють­ся такі неприємні мо­мен­ти.

Але
іноді буває гірше: зне­важ­ли­ве став­лен­ня іншого — від простої
забудькуватості до пре­зир­ли­во­го мов­чан­ня — ра­нить нас в са­ме
сер­це. Чо­му це відбувається? І як не до­пус­ти­ти такої не­по­ва­ги?

Неприємний
жарт, різкий окрик, зачіпає ду­шу мов­чан­ня… Такі епізоди —
більш-менш емоційні, рідкісні або часті — теж є час­ти­ною відносин
всередині па­ри. Вто­му, стрес, так і прос­то жит­тя пліч-о-пліч
про­тя­гом ба­гать­ох років да­ють ма­су приводів, щоб вип­лес­ну­ти те,
що на­ко­пи­чи­ло­ся, — роз­дра­ту­ван­ня, агресію, три­во­гу.

Безглузді
пе­ре­пал­ки, що при­зво­дять до об­раз і по­гроз, на­га­ду­ють про те,
що любовні сто­сун­ки в парі амбівалентні. У любові, як в поєдинку, ми
відстоюємо свою територію, намагаємося три­ма­ти іншого під кон­тро­лем,
на­но­си­мо і відображаємо уда­ри, відстоюємо свої цінності і
сво­бо­ду, а іноді і бо­ре­мо­ся за вла­ду.

Та­ка поведінка —
спосіб за­хис­ти­ти се­бе, впо­ра­ти­ся зі своїми стра­ха­ми і бо­лем.
Але, відстоюючи се­бе, ми нерідко зачіпаємо больові точ­ки іншого. В
результаті виникає за­мкну­те ко­ло за­хис­них реакцій. Жо­ден з
партнерів не ви­нен у цьо­му від по­чат­ку до кінця. Це зав­ж­ди
«пар­ний та­нець».

Зго­дом ба­гатьом ро­ди­нам вдається прий­ти
до та­ко­го спо­со­бу взаємодії, який дозволяє відносинам
роз­ви­ва­ти­ся, а парт­не­рам — по­чу­ва­ти се­бе в них без­печ­но.

Іноді
необхідна рівновага встановлюється са­ма по собі, несвідомо. Прос­то в
одній ситуації пос- тупається чоловік, в іншій — дру­жи­на, а в ре- зультаті
між ни­ми ши­ку­ють­ся відносини, які за- чіпають їх гідність.

Де­я­ким
парт­не­рам та­ла­нить — во­ни мак­си­маль­но збігаються у своїх
інтересах, діях і фор­мах ви­ра­жен­ня. Інші, міряючись си­ла­ми,
зна­хо­дять у цьо­му відмінний сти­мул не роз­с­лаб­ля­ти­ся і спосіб
при­ско­ри­ти відносини. Хтось, на­впа­ки, сприймає не­по­ва­гу
парт­не­ра ду­же болісно, але… мов­чить.

Про­яви не­по­ва­ги
ніколи не бу­ва­ють без­не­вин­ни­ми і нешкідливими, впевнені сімейні
пси­хо­те­ра­пев­ти. Але про­тис­то­я­ти їм важ­ко, оскільки во­ни
бе­руть до­сить витончені фор­ми.

Сло­вом, спра­вою або мов­чан­ням

Від
неуважності до зне­ва­ги, від грубості до мов­чан­ня… Тим, хто
демонструє не­по­ва­гу, цілком до­статньо зна­хо­ди­ти­ся по­ряд з іншою
лю­ди­ною і вес­ти се­бе так, ніби її немає. Вірним по­каз­ни­ком
не­по­ва­ги в парі слу­жить дистанція: над­то ве­ли­ка («я те­бе
ігнорую») або ду­же ма­ла («я те­бе не розрізняю»).

Є й інші
симп­то­ми: пе­ре­би­ва­ти, ди­ви­ти­ся по сто­ро­нах, ко­ли інший щось
розповідає, посміхатися або су­пи­ти бро­ви, сидіти пе­ред доповідачем
роз­ва­лив­шись, насміхатися, іронізувати…

Існує чо­ти­ри
різновиди не­по­ва­ги в парі: кри­ти­ка, пре­зир­ст­во (з
ви­ко­рис­тан­ням слів або мо­ви тіла), за­хист (по­шук ви­прав­дань,
за­пе­ре­чен­ня відпові- дальності, зустрічні зви­ну­ва­чен­ня,
не­га­тив­на інтерпретація ду­мок і мотивів іншого) і хо­лод­не
мов­чан­ня. Як тільки хо­ча б один зі способів ви­я­ви­ти неуважність і
відстороненість стає для партнерів звич­кою, це позначається на їх
від- носинах.

Чоловіки і жінки де­мон­ст­ру­ють не­по­ва­гу по-різному.

Чоловіки
роб­лять це більш аг­ре­сив­но і пря­мо, жінки — побічно. Чоловіки
праг­нуть роз­ча­ви­ти, жінки — ви­вес­ти з рівноваги. Жінки
переслідують, «пи­ля­ють», а чоловіки — відсторонюються, за­мов­ка­ють,
йдуть від з’ясу­ван­ня відносин або зовсім з відносин.

Але навіть
як­що хто-не­будь на пер­ший по­гляд ви­нен більше, страж­да­ють (і
про­гра­ють) обид­ва. «Ко­ли один парт­нер не піклується про іншого, не
поважає дум­ку іншого, гідність і по­чут­тя, зне- важає ба­жан­ня або
на­вмис­но перешкоджає їх здійсненню, це і є не­по­ва­га. На­прик­лад,
дру­жи­на знає, що чоловікові хо­четь­ся піти по­гра­ти з дру­зя­ми у
во­лей­бол, але во­на шукає привід не від- пустити йо­го… І спра­ва,
звісно, не у волейболі, а в то­му, що чоловік хо­че ма­ти влас­ний
простір жит­тя, а їй це не подобається.

Ба­га­то за­ле­жить і від то­го, чи збігаються у партнерів їх ко­ди.

Як­що
один вважає, що роз­с­ла­би­ти­ся вдо­ма — це пра­виль­но, а дру­гий
поділяє йо­го по­гля­ди, то про­блем за­зви­чай не виникає. Але як­що
інший вважає, що виг­ля­да­ти добре тре­ба зав­ж­ди, зрозуміло, він
відчуває се­бе ура­же­ним, ко­ли парт­нер по­во­дить­ся інакше.