Виховання дитини. Чому жінка вибирає самотність?

Читать статью на русском языке

На­со­ло­да сво­бо­дою і ту­га — ба­лан­су­ю­чи між ци­ми дво­ма
по­лю­са­ми, са­мот­ня жінка зна­хо­дить безліч ви­прав­дань, щоб не
жи­ти в парі.

Але що насправді стоїть за її до­во­да­ми? Аналіз фе­но­ме­на і роз­шиф­ров­ка вось­ми (уда­ва­них) ва­го­мих при­чин.

Бу­ти
са­мотнь­ою важ­ко. Зда­ва­ло­ся б, мож­на жи­ти так, як хо­четь­ся, ні
під ко­го не підлаштовуватися, професійно самореалізовуватися…

Од­нак
більшість жінок ду­же уразливі: во­ни по­тре­бу­ють любові, їм
необхідно відчувати се­бе за­хи­ще­ни­ми. Та і гро­мадсь­ка дум­ка
сприймає від- сутність парт­не­ра як щось відмінне від со- ціального
стан­дар­ту. Самотній жінці важ­ко по­вер­та­ти­ся увечері в по­рож­ню
квар­ти­ру. І… важ­ко відмовитися від своєї волі.

Страх близькості

Жінки
му­чать се­бе спро­ба­ми по­яс­ни­ти при­чи­ну своєї «по­раз­ки» на
осо­бис­то­му фронті. Але до­сить вис­лу­ха­ти їх суд­жен­ня про
чоловіків, прос­те­жи­ти за логікою їх поведінки, щоб зро­би­ти
вис­но­вок: в основі їх дій ле­жить страх.

Страх — клю­чо­ве
сло­во. При­чо­му одні стра­хи на­кла­да­ють­ся на інші, так, за
стра­хом не зустріти нікого на своєму шля­ху час­то ховається бо­язнь
самої зустрічі, за ба­жан­ням по­ча­ти спільне жит­тя — очікування
зра­ди: жінка заздалегідь впев­не­на, що її об­ду­рять, і вважає за
кра­ще взагалі не всту­па­ти у близькі сто­сун­ки.

Са­ме то­му
ба­га­то сьогодні ви­би­ра­ють тимчасові відносини: за­раз ми жи­ве­мо
ра­зом, але це так, на­чор­но, то­му що зав­тра, мо­же, з’явить­ся хтось
ці- кавіше. Та­ка нестабільність підсилює страх від- кидання, і
на­сам­пе­ред у жінок.

Ад­же во­ни, на відміну від чоловіків
шу­ка­ють в парт­нерсь­ких відносинах в пер­шу чер­гу прихиль- ність, а не
сек­су­аль­не за­до­во­лен­ня. І роз­рив, втра­та прихильності
сприймається важ­ко. Пе­ре­жив­ши це раз, жінка, швид­ше за все, ста­не
бо­я­ти­ся за­хо­пи­ти­ся зно­ву.

Нерідко ви­зна­чаль­ним у
поведінці жінки стає страх близькості. «Мо­ва не про інтимофобії
(ост­рах статевої близькості), а про складнощі адаптації до іншої
лю­ди­ни — во­на вимагає ду­шев­них вит­рат, а то­му здається за­над­то
важ­кою. Це і страх втра­ти­ти се­бе, роз­чи­ни­ти­ся у партнері, в
сім’ї — іншими сло­ва­ми, страх по­гли­нан­ня. І час­то, не відчуваючи в
собі сил відстоювати своє «Я», жінки віддають пе­ре­ва­гу не
вплу­ту­ва­ти­ся в «аван­тю­ру».

По­слан­ня сім’ї

«Я не
знаю жод­но­го при­кла­ду дійсно щасливої ро­ди­ни!» — са­ме та­кий
реф­рен нерідко до­во­дить­ся чу­ти від самотніх жінок.

Ба­гатьом
з них важ­ко уя­ви­ти, що відносини між чоловіком і жінкою мо­жуть
бу­ти лег­ки­ми, гармо- нійними, а лю­бов — пов­ною емоцій і щас­ли­вою.

Та­кий
по­гляд ба­га­то в чо­му за­ле­жить від моделі сімейного со­юзу
батьків. Чи по­вста­ють жінки про­ти ньо­го або на­ма­га­ють­ся
наслідувати йо­му, чи є шлюб батьків ідеалом, до яко­го во­ни праг­нуть,
або викликає гіркоту, яку во­ни хо­чуть за­бу­ти, — го­лов­ним
залишається досвід матері: чи бу­ла во­на щас­ли­ва. Са­ме че­рез цей
досвід народжується об­раз ро­ди­ни.

Час­тий ви­па­док: бать­ко
був «по­га­ним», ма­ти — не­щас­ною. Подорослішавши, доч­ка на­си­лу
змо­же зав’язу­ва­ти серйозні відносини — будь-який чоло- вік для неї
швид­ше за все ста­не в один ряд з бать­ком, і во­на мимоволі бу­де
сприй­ма­ти йо­го як не­без­печ­ну лю­ди­ну…

Не­прос­то мо­же
склас­ти­ся осо­бис­те жит­тя і у дівчинки, яка рос­те в люблячій сім’ї і
з ди­тинст­ва чує: та­ких пре­крас­них відносин, як у нас, не буває, ми
кра­ще за інших. Важ­ко бу­ти щас­ли­вою, ко­ли план­ка відносин так
ви­со­ка. Не обіцяє хо­ро­шо­го і надмірна прихильність до батьків.

Та­ким
жінкам ду­же добре вдо­ма, і во­ни ви­яв­ля­ють­ся не здатні розірвати
зв’язок з батьківською ро­ди­ною. До то­го ж жи­ти в от­чо­му домі
зручніше і простіше. Во­ни по­чи­на­ють за­роб­ля­ти і жи­вуть у своє
за­до­во­лен­ня, але при цьо­му не не­суть відповідальності за влас­ну
ро­ди­ну. По суті во­ни і в 40 років за­ли­ша­ють­ся підлітками. Пла­та
за ком­форт ве­ли­ка — «ве­ли­ким дівчаткам» важ­ко ство­ри­ти (або
збе­рег­ти) влас­ну ро­ди­ну.

Праг­нен­ня до ідеалу

За­пи­тай­те
у самотньої жінки, що во­на вважає го­лов­ним у взаєминах із чоловіком.
Май­же на­пев­но ви почуєте, що її потенційний парт­нер по­ви­нен бу­ти
дбай­ли­вим, розуміючим, вірним, зав­ж­ди го­то­вим підставити пле­че.

Іншими
сло­ва­ми, мо­ва йти­ме тільки про її за­пи­ти і ви­мо­ги. Але де ж
во­на са­ма, яка її роль, що во­на го­то­ва да­ти партнерові?

Чоловік
сприймається як пред­мет спо­жи­ван­ня — са­мот­ня жінка не­мов
підліток праг­не спо­жи­ва­ти, от­ри­му­ва­ти за­до­во­лен­ня. Ад­же
дорослій людині зав­ж­ди цікавіше віддавати.

Із інфантильною
мо­дел­лю відносин пов’яза­но і максималістичне сприй­нят­тя шлю­бу:
спільне жит­тя по­вин­но бу­ти ви­нят­ко­во щас­ли­вим і без­х­мар­ним, а
як­що це не так, то кра­ще за­ли­ша­ти­ся однією.

Ба­га­то жінок
бо­ять­ся, що їх не по­чу­ють, що їх не бу­дуть по­ва­жа­ти і
підтримувати, — са­ме то­му во­ни воліють бу­ти самотніми. Але будь-який
шлюб в різні періоди буває щас­ли­вим і не ду­же, лег­ким і важ­ким.
Жит­тя в парі — це жи­вий зв’язок двох самостійних лю­дей, важ­ли­вий
для особистісного роз­вит­ку обох.

Ко­ли жінка дозволяє собі
бу­ти со­бою, перестає відчувати се­бе ма­лень­кою дівчинкою, яка
спов­не­на стра­хом пе­ред до­рос­лим жит­тям, у неї з’являється шанс
по­бу­ду­ва­ти відносини. Ад­же ста­ти до­рос­лою як­раз і означає
звільнитися від страхів і впли­ву стереотипів, від гнітючого по­чут­тя
недолюбленості і незахищеності, для то­го щоб нарешті по­ча­ти жи­ти
своїм влас­ним жит­тям.

Ку­ди поділися всі хо­лос­тя­ки?

Іноді
здається, що не­од­ру­же­них чоловіків знач­но мен­ше, ніж самотніх
жінок. Де­мо­гра­фи за­пев­ня­ють, що це не так. До­каз зво­рот­но­го в
циф­рах.

Самотні чоловіки

25-29 років — 58%

30-39 років — 25,15%

40-49 років — 19,55%

50-59 років — 17,75%

Самотні жінки

25-29 років — 45%

30-39 років — 27,5%

40-49 років — 28,25%

50-59 років — 36,35%