Дитина, перетнувши кордон в 4 роки, почи- нає ставитися до норм ввічливості все більш усвідомлено.
Приклад батьків продовжує залишатися однією з головних „напрямних» у цьому віці. Але малюк перестає бути «пасивним» учасником процесу. Те- пер він критик, суддя.
У старшій групі дитячого саду час вільної гри. Крізь загальний шум то й справа лунають дитячі голоси: «А Віра вдарила мене, і вибачатися не хо- че!», «А я Миколі м’ячик дала, а він мені «дя- кую» не хоче говорити». Вигуки маленьких «скаржників» лунають кожну хвилину…
Чому ж діти так охоче помічають промахи інших і не бачать свої? Чому вони так не- щадно критичні до своїх одногрупників, але самі забувають про елементарну пристой- ність?
Тому що в їх житті настав дуже важ- ливий етап: вони вчаться оцінювати поведінку інших з точки зору засвоєних ними етичних норм. Така пове- дінка не є істинним скарженням, у неї зовсім інше завдання: малюк хоче зрозуміти, чи правильно він засвоїв ту чи іншу норму.
Підходячи до вихователів або батьків з інфор- мацією про те, що хтось зробив щось не так, він бажає знати: чи правильно він засудив цю по- ведінку. І якщо дорослий підтверджує його пра- воту, то дотримання цієї норми буде закріп- люватися в поведінці самого малюка. Якщо ж дорослий говорить: «Не турбуй мене!» або «Не наговорюй!», то малюк не отримує відповіді на своє питання, а значить не розуміє, як треба себе вести.
Поки малюкові 4-5 років, батькам може здаватися, що він веде себе навіть менш ввічливо, ніж на 2-3 роки, як ніби він «забув» всі навички ввічливості. Але це не так. Якщо у 2-3 роки ввічливість була копіюванням стилю спілкування дорослих, то тепер маленькій людині потрібно пропустити ці норми «через себе», через свою свідомість.
Тому і настає період тимчасової «втрати» ввічливості. Не хвилюйтеся, далі настане новий етап. Ближче до шести років дитина починає застосовувати норми ввічливості усвідомлено. Звичайно, деякі норми закріплюються і раніше, але найкращий час для цього кінець п’ятого року життя — початок шостого. «Наговори» зменшується, оскільки малюк вже засвоїв, що добре, а що погано.
Малюкові важливо, що подумають про нього навколишні, тому він намагається справити гарне враження. У малюків нарешті-те з’являються ті самі особливості маленьких «леді і джентльменів». Звичайно, успіхи маленького потрібно помічати і хвалити, адже йому важливо знати, що він ру- хається в правильному напрямку. А якщо він помилився або забув яке-небудь правило ввічливості, потрібно лише тактовно (і ввічливо!) нагадати про нього.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.