Читать статью на русском языке

Як слід ста­ви­ти­ся до то­го, що ди­ти­на весь час розмовляє з
іграшкою? Здається, що іграшка для неї важливіша жи­вих друзів…

У
житті ди­ти­ни є період, ко­ли во­на вже до­сить самостійна, щоб
«відірватися» від ма­ми, але ще бо­яз­ка для ви­хо­ду у ве­ли­ке жит­тя.
Як ко­раб­лик в тихій бухті — вже не біля при­ча­лу, але ще не в мо­ре.
Ди­ти­на потребує «тренувальної ба­зи» комунікацій, що дає інший,
відмінний від ма­ми­но­го, досвід.

Са­ме нею іноді стає м’яка
іграшка, якій ма­люк довіряє таємниці, на яку ви­ли­ва­ють­ся на­па­ди
то люті, то тур­бо­ти. Все, що зго­дом бу­де при­зна­че­но іншим лю­дям,
на пер­ших по­рах отримує плю­ше­вий вед­ме­дик (єнот, со­бач­ка)…

По­ва­жай­те
дру­га своєї ди­ти­ни — він не раз до­по­мо­же і вам у важкій ситуації з
ди­ти­ною. Ви мо­же­те «по­про­си­ти» вед­ме­жати уклас­ти ва­шо­го
ма­лю­ка спа­ти. Або «до­мо­ви­ти­ся» з ним про сніданок удвох. Або
до­по­мог­ти ви­пи­ти гіркі ліки. Ди­ти­на для то­го і вибирає собі
плю­ше­во­го дру­га, щоб ма­ти підтримку на шля­ху до самостійності.

Років
че­рез два необхідність у цій підтримці прой­де, але за­ли­шить­ся
ніжність до старої плюшевої іграшки, яку ди­ти­на, мож­ли­во, про­не­се в
душі че­рез ба­га­то років.

Про­те не «за­ва­люй­те» ма­лю­ка
ку­пою м’яких іграшок (справжніх друзів не буває ба­га­то) і не
замінюйте іграшки за своїм ви­бо­ром: поз­бав­ля­ти дру­га — це
жор­сто­ко.

Ав­тор: Ан­на Крав­цо­ва

Оставить комментарий

Adblock detector