Читать статью на русском языке

Справа в тому, що деякі діти дорослішають повільніше, ніж
їх однолітки.

Мається на увазі не їх фізичний ріст і розмір взуття, а те, що психічні якості
формуються у них із запізненням. Термін «інфантилізм» використо- вується
психологами для позначення незрілості особистості, особливо емоційно-вольових
якостей. Викликано це може бути спадковістю, внутрішньо- утробними патологіями і
травмами, дитячими інфекціями, недостатньою функцією щитовидної залози, змінами
в гіпофізі.

У цьому лікарі і психологи поки до кінця не визначилися. Але все ж найчастіше
причинами інфантилізму стає поєднання цих чинників з невірними батьківськими
зусиллями. Це гіперопіка — одна з поширених помилок у вихованні, коли батьки
керують кожним кроком дитини.

І тоді поряд з інфантильністю стають дуже помітні егоцентризм, невміння
рахуватися з оточуючими, крайня несамоcтійність, пасивність, нездатність до
напруги. Деспотичне виховання з фізичними покараннями і постійними заборонами
також сприяє зниженню ініціативи, прояву несамостій- ності, нерішучості.

Проте варто зазначити, що психічний інфантилізм не має ніякого відношення до
затримки розу- мового розвитку, як нерідко помилково багато хто думає.
Інфантильні діти в плані розвитку умінь і навичок нічим не відрізняються від
інших.

Емоційність або неадекватність?

Інфантильні діти відрізняються від однолітків наївністю, безпечністю, над всіма
інтересами у них переважає прагнення до гри і задоволень. Нерідко вони віддають
перевагу товаристві молодших дітей або, навпаки, дорослих, які захищають їх.

Намагаються максимально заволодіти їх увагою: показують їм принесені іграшки,
хваляться речами, скаржаться на конфлікти з однолітками. Найчастіше вони не
здатні до вольових зусиллям, не враховують наслідків власних вчинків, не вміють
стримувати свої почуття.

У них часто змінюється настрій: від бурхливих проявів радості і захоплення вони
легко переходять до сліз, ридань і розпачу і назад. Ось ще один приклад з
практики.

Під час перерви вчителька побачила восьми- річного Юру, який гірко плакав,
привела його до класу, намагаючись зрозуміти причину сліз, втішити.
Виявляється, старші хлопчики назвали його «листоноша Пєчкін» через
сумку, яку Юра носить через плече. Скаржачись на кривдників, Юрій раптом
посміхнувся, його обличчя раптово осяяло — він згадав про якусь дівчинку, яка
колись назвала його Юрієм Гагаріним. Хлопчик тут же засміявся, витираючи мокрі
вії.

Таке швидке емоційне переключення, виразність міміки і вразливість підкуповує і
розчулює дорослих. І часто за такою дитячістю їм не помітна очевидна
поверховість почуттів, загалом-то неадекватна реакція і емоційна нестриманість
дитини.

Цей приклад не настільки нешкідливий, як здається на перший погляд. По-перше,
така поведінка дитини в дитячому садку чи школі порушує правила поведінки в
колективі, що цілком може призвести до того, що така дитина стане предметом
глузувань і знущань з боку однолітків. По-друге, сильно ускладнює роботу
вихователів і вчителів, які змушені приділяти всю увагу такій інфантильній
дитині, у той час як інші діти залишаються без нагляду.

Батьків, вихователів дитячих садків та вчителів бентежать безпосередність,
невідповідність пове- дінки віку та непристосованість дітей до реальності.
Відсутність уявлень про те, що можна і чого не можна, народжує манеру вільного
і навіть безцеремонного ставлення з дорослими.

Ще приклад зі шкільного життя, що підтверджує це. Дев’ятирічна Наташа підійшла
до мами своєї однокласниці і, поки та розмовляла з вчителькою, відкрила сумку
жінки і стала з інтересом викладати звідти вміст, розглядаючи його. Коли мама
нарешті обернулася, вона з подивом виявила свої розкладені на шкільній парті
телефон, ключі, косметику та документи.

Звичайно, ця ситуація хоч і виходить за рамки елементарної пристойності ,
але знову-таки може розчулити кого-то дитячою безпосередністю. Однак цілком
ймовірні й більш небезпечні варіанти такої довірливості інфантильних дітей щодо
незнайомих дорослих: дитина здатна підійти на вулиці до кого завгодно і почати
розмову, піти за незнайомцем, який може використовувати цю дитячу відкритість у
своїх цілях, далеко не завжди благородних. Так що інфантилізм в певних випадках
може призвести до серйозних наслідків.

Непосидючість або нездатність до навча- ння?

У інфантильних дітей найчастіше все виходить погано, але не через відсутність
здібностей. Основна складність, з якою стикається вчитель чи вихователь, — це
невміння інфантильної дитини включитися в загальну роботу: вона навіть не
намагається її виконувати, невпопад задає питання, які не мають відношення до
справи.

Причому часто така поведінка поєднується зі щирим бажанням дитини відповідати
власним уявленням про «хорошого учня». Вона нама- гається рівно сидіти, як можна
вище піднімає руку, радісно підхоплюється, коли її питають.

Але безпосередні бажання через досить короткий час пересилюють, і дитина
перебиває вчителя, розмовляє із сусідом, ходить по класу. Такі діти схильні до
придуркуватості і клоунади, в школі відрізняються непосидючістю, невмінням
пово- дитися на уроці.

Чому так відбувається, спробуємо зрозуміти. Для інфантильної дитини сама
ситуація спілкування з дорослим або ровесником є ​​ більш важливою, і будь-яке завдання має значення лише
стільки, на скільки воно вплетене в цю ситуацію спілкування. Наприклад, вона з
усіх сил тягне руку, просить, щоб її запитали.

Оставить комментарий

Adblock detector