Читать статью на русском языке

Діти, які дру­жать з фор­маль­ни­ми лідерами, ви­хо­ва­те­ля­ми,
ста­рос­та­ми, ви­яв­ля­ють зда- тність до «конформізму»,
при­сто­сов­ниц­т­ву.

Нічого по­га­но­го тут немає. Такі діти
інтуїтивно впи­су­ють­ся у фор­маль­ну струк­ту­ру гру­пи, ста­ють
помічниками у лідерів або фор­маль­ни­ми лідерами. Ви мо­же­те помітити,
з за­до­во­лен­ням або без, що ваш ма­люк праг­не дру­жи­ти з дітьми
за­мож­них батьків або ва­ша доч­ка починає во­ди­ти­ся з са­мою
аку­рат­ною, найкрасивішою дівчинкою зі сво­го ото­чен­ня. Ви виявляєте,
що друзі ва­ших дітей володіють са­ме ти­ми якос­тя­ми, які ви
заохочуєте ба­чи­ти в них са­мих. Ва­ша ди­ти­на без­по­мил­ко­во
орієнтується на озна­ки зовнішнього успіху.

Єдиний недолік
та­ко­го ро­ду батьківського «про­гра­му­ван­ня» — це залежність від
мо­ди і зовнішніх авторитетів. Кра­ще все-та­ки вчи­ти ди­ти­ну
по­кла­да­ти­ся на свої си­ли, сма­ки і ба­жан­ня. Ад­же з ча­сом, ко­ли
мо­ва піде про те, в який ВНЗ по­сту­па­ти, який життєвий шлях
об­ра­ти, ди­ти­на мо­же роз­гу­би­ти­ся: прий­ма­ти рішення самостійно
во­на не звик­ла, а звик­ла у всьо­му по­кла­да­ти­ся на дум­ку лідера.

І
як­що, на­прик­лад, ва­ша доч­ка вирішить всту­па­ти до університету
«за компанію» з найк­ра­щою под­ру­гою, то вар­то за­тур­бу­ва­ти­ся.
Друж­ба — це, без­умов­но, важ­ли­во. Од­нак во­на по­вин­на розуміти,
що про­тя­гом 5 років, а то й більше, їй до­ве­деть­ся вит­ра­ча­ти час і
си­ли на пред­мет, який, мож­ли­во, є їй аб­со­лют­но чу­жим і
нецікавим. А потім їй до­ве­деть­ся пра­цю­ва­ти, зай­ма­ю­чись,
зно­ву-та­ки, аб­со­лют­но нецікавими спра­ва­ми.

По­зи­тив­ною
сто­ро­ною конформізму, з іншого бо­ку, мо­же бу­ти те, що ди­ти­на
навчається тим якос­тям, яких бракує їй. Так, на­прик­лад, ти­хий і
скром­ний ма­люк, по­то­ва­ри­шу­вав­ши з жва­вим «заводієм», мо­же з
ча­сом пе­рей­ма­ти аналогічні якості, і по­сту­по­во ста­ва­ти
сміливішим і активнішим в житті. А аку­рат­на кра­су­ня-под­ру­га вашої
доч­ки, мо­же бу­ти для дівчинки відмінним сти­му­лом і самій сте­жи­ти
за со­бою.

Підготувала: Дар’я Ра­ху­бовсь­ка*

* У статті
ви­ко­рис­та­но матеріал з кни­ги Оль­ги Маховської «Про що го­во­ри­ти з
ди­ти­ною?», «Ви­дав­ниц­т­во Аст­рель», 2008.

Оставить комментарий