Читать статью на русском языке

Ко­ли у ди­ти­ни настає перехідний вік, про­бле­ми ви­ни­ка­ють од­на за
од­ною… і кож­на здається бать­кам не­розв’яз­ною. Особ­ли­во силь­но
пе­ре­жи­ва­ють матері. Чо­му во­ни такі вразливі? І як до­по­мог­ти
родині пе­ре­жи­ти цей час конфліктів і відчуження?

«Соні
ви­пов­ни­ло­ся 15 років, ко­ли во­на ста­ла мені бре­ха­ти, — згадує
45-річна Оле­на. — Во­на за­кри­ва­ла­ся у своїй кімнаті і го­ди­на­ми
го­во­ри­ла по те­ле­фо­ну з под­ру­га­ми. Я прос­то не зна­ла, що
ро­би­ти. Донь­ка не відповідала на мої роз­пи­ту­ван­ня і нічого більше
мені не розповідала. Я відчувала се­бе жах­ли­во без­по­рад­ною: весь
час уяв­ля­ла страшні кар­ти­ни то­го, що неодмінно з нею ста­неть­ся. І
зовсім пе­ре­ста­ла спа­ти».

Оле­на не раз на­ма­га­ла­ся
по­го­во­ри­ти з чоловіком, але той не сприй­мав все­рй­оз, те що
відбувається. Відмахувався від неї: «Пе­ре­стань вес­ти се­бе як
квоч­ка!», «Він го­во­рив, що ми повинні на­да­ти дочці більше
сво­бо­ди, довіряти їй, — продовжує Оле­на, — інакше во­на ніколи не
на­вчить­ся відповідати за свої дії. Я ж відчувала, що він прос­то не
розуміє ме­не». Оле­на ли­ше че­рез рік зва­жи­ла­ся прий­ти на
консультацію до пси­хо­ло­га. Най­мен­ше на­пру­жен­ня у відносинах з
ди­ти­ною більшість матерів сприй­ма­ють гостріше, ніж бать­ки.

«Це
пов’яза­но з тим, що жінка виношує ди­ти­ну і во­на, навіть
подорослішавши, мо­же за­ли­ша­ти­ся для неї найб­лиж­чою лю­ди­ною», —
пояснює юнгіанскій аналітик Ан­на Скавітіна.

Але ко­ли жінка
відчуває нерозуміння чоловіка, їй важ­ко ділитися своїми
пе­ре­жи­ван­ня­ми і з іншими близь­ки­ми людь­ми — ро­ди­ча­ми,
дру­зя­ми. Во­на со­ро­мить­ся то­го, як ве­де се­бе ди­ти­на,
со­ро­мить­ся своєї безпорадності, боїться осу­ду і нерозуміння і са­ма
намагається впо­ра­ти­ся зі своїм по­чут­тям про­ви­ни. А в результаті
залишається аб­со­лют­но спус­то­ше­ною. Про­те стихійне ли­хо, яким
іноді стає підлітковий вік, мож­на пе­ре­жи­ти без жор­сто­ких втрат.

Участь бать­ка

Ба­га­то
матерів підлітків, не­за­леж­но від то­го, одружені во­ни чи ні,
відчувають се­бе самотніми. Буває, що бать­ки бо­ять­ся неконтрольованої
поведінки ди­ти­ни, си­ли її емоцій, з яки­ми во­ни не­ми­ну­че
сти­ка­ють­ся, ко­ли діти дорослішають. Щоб спра­ви­ти­ся з влас­ни­ми
стра­ха­ми, во­ни нерідко йдуть від про­блем, пе­ре­ста­ють їх помічати,
витісняють. То­му так важ­ли­во, щоб жінка до­по­мог­ла чоловікові
вклю­чи­ти­ся в но­ву сімейну ситуацію.

Іноді ма­ти бук­валь­но
відчуває се­бе з ди­ти­ною од­ним цілим. Для то­го, щоб збе­рег­ти цю
важ­ли­ву для неї близькість, во­на (час­то несвідомо) стає між
ди­ти­ною та її бать­ком. Навіть як­що в сім’ї склав­ся та­кий уклад, в
період підліткового віку дітей бать­кам вар­то (нарешті) зва­жи­ти­ся
змінити йо­го.

Хо­ча б то­му, що підлітки ма­ють по­тре­бу в
цьо­му. Ад­же і дурості свої нерідко во­ни роб­лять ли­ше для то­го, щоб
об’єднати батьків.

Чоловікам лег­ше, ніж жінкам, ба­чи­ти в
дитині окре­му особистість. Во­ни готові на­да­ти своїм дітям більше
самостійності, автономії, в яких так по­тре­бу­ють підлітки. Та­ка
позиція бать­ка допомагає матері відмовитися від фантазії про свою
всемогутність.

На­ба­га­то складніше ма­те­рям, які ви­хо­ву­ють
дітей самі. У цьо­му ви­пад­ку роль бать­ка символічно мо­же пе­рей­ти і
до інших членів сім’ї, стар­шо­му ро­ди­чу, пси­хо­ло­гу, вчи­те­лю.
Спілкування з ки­мось із цих чоловіків до­по­мо­же підлітку по­до­ла­ти
цей болісний час, а матері до­зво­лить тро­хи відсторонитися від
ситуації, по­ди­ви­ти­ся на неї но­вим по­гля­дом. Це ко­рис­но для
то­го, щоб знай­ти рішення про­бле­ми або прос­то заспокоїтися,
осту­ди­ти роз­жа­рен­ня при­страс­тей.

Уваж­но при­слу­хо­вуй­тесь

Ми
не зав­ж­ди сприймаємо «по­слан­ня», які шлють нам наші близькі, —
ад­же їх роз­шиф­ров­ка до­по­мог­ла б нам їх кра­ще зрозуміти!
На­прик­лад, по­чув­ши сло­ва діда «Внуч­ка щось хо­дить як у во­ду
опу­ще­на», вар­то при­ди­ви­ти­ся до дівчинки уважніше.

Ек­с­пер­ти
ра­дять:
звер­тай­те ува­гу на зміни у мові і поведінці підлітка. На
йо­го до­са­ду і ви­гу­ки («Все на­брид­ло!», «Я прос­то ту­пий!»),
погані оцінки, втра­ту апе­ти­ту або тривожність (чи не приймає
нар­ко­ти­ки? не по­ча­ла­ся депресія?).

Де­я­ким бать­кам
допомагає вчас­но помічати такі зміни блок­нот, в який во­ни
за­пи­су­ють свої спос­те­ре­жен­ня, сумніви, стра­хи.

Ве­ден­ня
та­ко­го що­ден­ни­ка не означає, що бать­ки шпи­гу­ють за своєю
ди­ти­ною. Але зав­дя­ки йо­му во­ни вчать­ся бу­ти уваж­ни­ми до
де­та­лей, що допомагає їм вчас­но помітити різницю між
де­мон­ст­ра­тив­ною поведінкою і сиг­на­лом SOS.

По­фар­бу­ва­ти
во­лос­ся в синій колір — вчи­нок де­мон­ст­ра­тив­ний. Але як­що
підліток по­го­лив го­ло­ву і роз­пи­сав її зна­ка­ми — це мо­же бу­ти
кри­ком про до­по­мо­гу…

Оставить комментарий

Adblock detector