Виховання дитини. Коли у дитини з’являється почуття сорому?

Читать статью на русском языке

Маленькі діти такі безпосередні у тілесних про­явах: бігати з го­лою
поп­кою по квартирі або сісти на гор­щик по­се­ред вітальні для них
цілком при­род­но.

Але ра­но чи пізно бать­кам до­ве­деть­ся
виг­на­ти їх з «раю» і по­яс­ни­ти деякі пра­ви­ла, пов’язані з
куль­тур­ни­ми і релігійними традиціями, прий­ня­ти­ми в сім’ї. Як
знай­ти рівновагу між нор­маль­ною, без свя­тен­ниц­т­ва, соромливістю і
пев­ною сво­бо­дою по відношенню до тіла?

По­чут­тя со­ро­му
адаптується до куль­тур­но­го кон­текс­ту — одні суспільства простіше
став­лять­ся до відкритого тіла, інші ні. Ми неоднакові. Є сім’ї, де
на­го­та не ста­но­вить про­блем і аб­со­лют­но при­род­на.

Відношення
до на­го­ти мо­же відрізнятися і всере- дині однієї ро­ди­ни. Пи­тан­ня
тілесної близькості і дистанції між дітьми і бать­ка­ми ду­же тон­ке і
індивідуальне, хо­ча, без­умов­но, існують пра­ви­ла, які підходять для
всіх.

Діти після ро­ку вже мо­жуть відчувати по­чут­тя со­ро­му,
то­му на­ма­гай­те­ся уни­ка­ти ситуацій, які мо­жуть йо­го
спро­во­ку­ва­ти.

Зрозуміти межі

Со­ром’язливість
формується по­сту­по­во, під впли­вом сімейних і суспільних пра­вил. Це
де­я­ка дистанція, яка встановлюється при­род­ним чи­ном. Во­на
формується в процесі до­гля­ду за ди­ти­ною з пер­ших днів її жит­тя. Ця
дистанція, яка позначає межі фізичного тіла і відокремлює йо­го від
інших, но­сить за­хис­ний ха­рак­тер.

Ду­же важ­ли­во по­ва­жа­ти
ці межі, на­прик­лад не міняти дітям підгузники на лю­дях і по
можливості уни­ка­ти ситуацій, в яких ди­ти­на мо­же відчути со­ром.
Делікатність потрібно про­яв­ля­ти навіть на рівні по­гля­ду. Не вар­то
роз­гля­да­ти ди­ти­ну ду­же пиль­но: во­на мо­же відчути се­бе
не­за­тиш­но, зніяковіти або навіть зля­ка­ти­ся.

Свій вибір

Со­ром’язливість,
по­кли­ка­на за­хи­ща­ти від інших інтимну час­ти­ну на­шо­го жит­тя,
та­кож цінна тим, що вчить взаєминам у суспільстві. «Я не маю пра­ва
гу­ля­ти ву­ли­ця­ми го­ля­ка, так з яко­го ди­ва я бу­ду ро­би­ти це
вдо­ма? — ка­же Лєра, ма­ма трь­ох синів — 3, 6 і 10 років. — Я
прив­чи­ла дітей сту­ка­ти, перш ніж зай­ти в мою спаль­ню. У нас ко­жен
поважає територію один од­но­го».

З іншого бо­ку, для Ан­ни, яка
іноді лю­бить про­во­ди­ти відпустку на ну­дистсь­ко­му пляжі, на­го­та
не ста­но­вить про­блем. «Я хо­чу жи­ти, як відчуваю, особ­ли­во
вдо­ма. То­му я не за­да­ю­ся за­пи­тан­ня­ми, про­хо­дя­чи від ванної
кімнати без одя­гу. Але з іншого бо­ку, я пе­ре­ста­ла бра­ти з со­бою в
табір нудистів своїх до­чок, як тільки зрозуміла, що во­ни відчувають
зніяковіння. Їм близь­ко 4-5 років. Я не хо­чу нічого їм нав’язу­ва­ти. Я
по­ва­жаю їх по­чут­тя».

Со­ром’язливість діє як фільтр між тим,
що відбувається всередині, у психіці, і зовнішнім світом.
Інтенсивність, «зарядженість» цьо­го по­чут­тя за­ле­жить як від
зовнішніх об­ста­вин, так і від внутрішніх. Хтось відчуває се­бе го­лим у
сарафані, а хтось без збен­те­жен­ня прогулюється го­ля­ка по пля­жу.

«Ми
не ду­же со­ром’язливі, але од­но­го ра­зу я зрозуміла, що мій син
відчуває се­бе ніяково, ко­ли ба­чить ме­не без одя­гу, навіть як­що це у
ванній. Я ба­чи­ла, як він відводить по­гляд. І я відразу зрозуміла: я
не по­вин­на по­ка­зу­ва­ти йо­му те, що він не хо­че ба­чи­ти. Це бу­ло
оче­вид­но».

Ксенія, 27 років, ма­ма Ми­ки­ти, 4 ро­ки

Та­кий вік

Між
2 і 4 ро­ка­ми ди­ти­на відкриває для се­бе на­го­ту. Як­що раніше
ма­люк не ніяковів, ко­ли ви ви­хо­ди­ли з ван­ни без одя­гу, од­но­го
ра­зу ви помітите, як щось змінилося. Він ка­же «фу!», ко­ли ви цілуєте
чоловіка, ніяковіє, ко­ли ба­чить вас напіводягненою. Він більше не
хо­че пе­ре­одя­га­ти­ся в піжаму пе­ред усіма. Він про­сить за­кри­ти
двері ванної кімнати.

Ці зміни пов’язані з усвідомленням своєї
статевої приналежності і міжстатевих відмінностей. Ви повинні помітити
ці зміни в поведінці ди­ти­ни і по­ста­ви­ти­ся до них з усією
серйозністю.

Ба­га­то батьків відчувають се­бе ура­же­ни­ми,
ко­ли ма­люк закривається в туалеті або відмовляється роз­дя­га­ти­ся в
їхній присутності. Не вар­то ста­ви­ти за­пи­тан­ня: «Ти що, ме­не
со­ро­миш­ся?» ви не мо­же­те кон­тро­лю­ва­ти тіло своєї ди­ти­ни в
будь-який мо­мент ча­су, у ньо­го є пра­во посидіти на гор­щи­ку або
по­гра­ти у своїй кімнаті на самоті.

Навіть як­що ви не
со­ро­ми­те­ся своєї ди­ти­ни або вважаєте, що во­на ма­лень­ка і не
звертає ува­ги на якісь деталі, вам не слід про­дов­жу­ва­ти вес­ти
се­бе як і раніше.

Маленькі діти ку­ди більш тілесні істоти, ніж
дорослі, їхні інстинкти ще не підпорядковані нор­мам, пра­ви­лам моралі,
прий­ня­тим у суспільстві. І свої уяв­лен­ня про со­ром і деякі
об­ме­жен­ня і за­бо­ро­ни, що сто­су­ють­ся тіла, во­ни от­ри­ма­ють
са­ме від вас, у своїй родині.