Читать статью на русском языке
Багато психологів сходяться на думці, що гарна різниця у віці між дітьми — 7 років.
Старший
легше звикає до появи малюка, а у батьків є достатній досвід у
вихованні. Але все має дві сторони. А значить, і тут не обійдеться
без сюрпризів…
При різниці у віці між дітьми 7-8 років багато
складностей не відразу впадають в очі. По-перше, тому, що
старший малюк вже досить дорослий. Він не буде тупотіти ногами,
як побачить, що новонародженому брату або сестрі ви приділяєте
більше уваги, не буде кричати: «Несіть туди, звідки принесли!»
Він добре стежить за своїми емоціями і може взагалі не говорити
нічого такого, що приверне вашу увагу. І всім здається, що
проблем немає.
По-друге, в загальносімейних відносинах теж
настав період «дорослості». Ви вже настільки звикли один до одного,
що знаєте всі особливості характеру і звички до дрібниць. Кожен
вміє згладити гострі кути, уникнути відкритих сварок і конф- ліктів.
І… ви знову думаєте, що все добре. А насправді? Ні, не лякайтеся.
Все і насправді може бути добре, хоча приховані проблеми бувають
набагато небезпечніше тих, які очевидні. Треба тільки більш уважно
ставитися до сімейної ситуації і намагатися запобігти те, що
може погіршити її.
Без сумнівів
Можливо, ідеальна
різниця у віці вже не здається вам ідеальною. Це так. Але нічого
ідеального в тому, що стосується людських відносин, немає взагалі. Все
має свої плюси і мінуси. І яку б різницю ви не обрали — рік, два,
сім або двадцять, ви завжди зіштовхнетеся і з труднощами, і
завжди відчуєте переваги. Так що, якщо думка про другу дитину
вже з’явилася, нехай вас ніщо не зупиняє.
Перерозподіл почуттів
Хто
«вибирає» для своїх дітей таку різницю у віці? Здебільшого батьки,
для яких народження першої дитини було не цілком усвідомленим. Ні,
вони були їй ради і займалися вихованням відповідально, але
просто… занадто рано вона народилася, не давши батькам
можливості насолодитися свободою і суспільством винятково один
для одного.
І тому як би ви його не любили, але з
варіантів: провести вихідний з дитиною або відправити її до бабусі —
частіше вибирали другий. А ось зараз батьки стали готові до
появи дитини по-сьогоденню. Захотілося тримати маленького
чоловічка на руках, колихати його і возити в колясці. Захотілося
їм займатися. Тільки він уже виріс…
Так в чому ж
проблема? Тільки в тому, що до другої дитині почуття зовсім інші. І
можна скільки завгодно говорити про те, що «ми вас любимо, але
по своєму», різниця емоцій все-одно уловлюється. Особливо якщо
батьки самі підкреслюють те, наскільки іншим їм здається виховання
зараз.
«Я можу годинами гуляти з дитиною, а раніше
цього не розуміла», «Буду годувати грудьми, скільки вийде, з
першим не могла собі цього дозволити», «Ні, бабусям ми не дуже
довіряємо, цю дитину самі виростимо»? всі ці фрази не звучать
образливо. Вони просто показують старшому, яка вона буває —
любов батьків до своєї дитини. А йому, мабуть, просто не
пощастило…
Постарайтеся уникнути таких розмежувань
у відносинах — адже з часом це може призвести до повного
відчуження. І на дорослому житті дитини старшого позначиться
дуже негативно — діти, які не отримали маминої ласки в повному
обсязі, стають дуже вимогливими і егоїстичними дорослими.
Який ревнивий!
Вона
є завжди — за будь-якої різниці у віці та при будь-якій сімейній
ситуації. І не тільки у старшого — молодша дитина теж буде
випробовувати ревнощі, коли зрозуміє, що між батьками та
старшим є щось, до чого вона сама не мала в стосунках. Ревнощів
не варто боятися, їх не потрібно намагатися викоренити,
адже, крім того, що вони природні, вони ще й корисні: стимулюють
зростання, розвитку, прагнення стати краще.
Але
проблема семи-восьмирічного малюка в тому, що приховувати свої
почуття він вже навчився, а от працювати з ними
по-справжньому — ще ні. Його ревнощі більше схожі на затаєну
образу. Він розуміє, що говорити про це не можна – і так соромно
зізнатися у своїх злочинних почуттях, але і впоратися з ними
теж не в змозі. Він частіше починає плакати — тільки через інші,
видимі і зрозумілі причини.
Наприклад, вдарившись
ненавмисно про край стола. Батьки у здивуванні: хіба це такий
сильний біль, щоб так плакати? Ні, звичайно, ні. Просто емоції
потребують виходу і «чекають» підхо- дящого моменту.
Ще
дитина може лаятися і проявляти невдоволення — але теж
через інше. Або — жартувати…»Як же ми Мішу, такого
маленького, повеземо на літаку?» — переживає мама. «Давайте
заздалегідь привчати. Можна замотати його в ковдру і
розмахувати ним на вулиці. Або на балкон вивісити», —
запропонував семирічний Олег.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.