Читать статью на русском языке

Альтруїзм, співпереживання, чуйність — ці сло­ва сьогодні все частіше
зву­чать у психологічних, нейробіологічних і навіть економічних
дослідженнях. Це знак яв­них змін у нашій культурі… і в нас са­мих.

Чим
обу­мов­ле­ний наш сьогоднішній інтерес до та­ких цінностей, як
добро­та? Ми усвідомлюємо, що альтруїзм, чуйність і добро­та є
час­ти­ною нашої на­ту­ри. Хо­ча це зовсім не но­ви­на. Ще Дарвін
го­во­рив про необхідність взаємодопомоги для еволюції і лю­дей, і
тва­рин, а Адам Сміт вка­зу­вав на важ­ли­ву роль кооперації в
економіці.

Але з по­чат­ку ХХ століття за­во­ю­ва­ли популярність
нові теорії. Фрейд про­го­ло­сив, що альтруїзм є компенсація ба­жан­ня
заподіяти зло іншим, тим са­мим все­лив­ши суспільству, що егоїзм є
озна­кою психічного здо­ров’я. Економісти за­яви­ли, що альтруїзм
шкідливий для продуктивності праці. Вчені по­ча­ли го­во­ри­ти про
«егоїстичний ген», а філософи — зве­ли­чу­ва­ти «чес­но­ту егоїзму»…
Сьогодні ми повертаємося до колишніх уяв­лень.

Чо­му са­ме
за­раз? То­му що з на­стан­ням епо­хи глобалізації ми чітко відчуваємо,
що всі перебуваємо в од­но­му човні. Пе­ред ли­цем гло­баль­них
екологічних про­блем, спостерігаючи, як поглиблюється роз­рив між
ба­га­ти­ми і бідними, між Північчю і Півднем, ми розуміємо, що час
су­пер­ниц­т­ва пішов, те­пер необхідна співпраця. Без цьо­го ми всі
опи­ни­мо­ся в програші. Ми чітко усвідомлюємо, що горезвісні
індивідуалізм і егоїзм при­но­сять нам не­щас­тя. Че­рез них ми
відчуваємо се­бе самотніми, за­над­то ба­га­то копаємося в собі і
впадаємо в де­пре­сив­ний стан…

А на ділі, ска­жуть ба­га­то, се­ред нас швид­ше па­ну­ють агресія і відчуження…

Чи
дійсно во­ни па­ну­ють? А мо­же бу­ти, нас це так шокує, то­му що
про­ти­леж­но нашій природі? При­пус­ти­мо, ви стоїте на узбіччі
до­ро­ги у своєї ма­ши­ни, у якій спус­ти­ло ко­ле­со, і ніхто не
зупиняється вам до­по­мог­ти. Як ви реагуєте? Ви обурені! Як­би егоїзм
був за­галь­ною властивістю всіх лю­дей, він би нас не шо­ку­вав. І ми б
не відчували се­бе так по­га­но після то­го, як самі йо­го про­яви­ли.

Але
од­но­го ба­жан­ня бу­ти до­брим не­до­статньо! Ад­же ми час­то
по­во­ди­мо­ся як егоїсти, навіть не віддаючи собі в цьо­му звіту. Це
йде зсе­ре­ди­ни і виявляється сильнішим на­ших уста­но­вок.

Як­що
ви не зрозуміли, що егоїзм ро­бить вас не­щас­ним, то проведіть
вихідні, куль­ти­ву­ю­чи в собі тільки йо­го, і по­ди­ви­мо­ся, як ви
се­бе бу­де­те по­чу­ва­ти у неділю ввечері. А наступні вихідні
спро­буй­те про­вес­ти під зна­ком альтруїзму і порівняйте ваші
відчуття. Відкритість і ува­га до по­треб іншого при­но­сить нам
відчуття легкості. То­му що та­ка поведінка відповідає ре­аль­но­му
ста­ну справ: ми всі за­ле­жи­мо один від од­но­го.

Пи­тан­ня в
то­му, які наслідки для ва­шо­го са­мо­по­чут­тя тяг­не ва­ше егоїстичне
чи, на­впа­ки, альтруїстична поведінка. При­пли­ви ненависті і
заздрості на­ко­чу­ють швид­ко і лег­ко за­хоп­лю­ють нас. Од­нак для
то­го, щоб зрозуміти, від чо­го ми страждаємо або, на­впа­ки, почуваємо
се­бе добре, нам потрібен час. А щоб роз­ви­ва­ти в собі альтруїзм,
потрібно тре­ну­ва­ти дух.

На­прик­лад медитацією, але зовсім не
обов’яз­ко­во як прий­ом духовної східної прак­ти­ки. Етимологічно у
слові «ме­ди­ту­ва­ти» за­кла­де­но два зна­чен­ня: «обмірковувати з
усіх сторін якесь пи­тан­ня» і «дба­ти про щось». Це ро­зу­мо­ва
ро­бо­та. Во­на відбувається, на­прик­лад, ко­ли ми розвиваємо в собі
здатність до зосередженої ува­ги, ко­ли ми проявляємо без­ко­рис­ли­ву
лю­бов. Ця ро­бо­та полягає і в то­му, щоб прий­ня­ти факт непостійності
і в той же час взаємозалежності ре­чей і жи­вих істот.

Скажіть
собі: «Так, зви­чай­но, я повів се­бе не­до­бре, але в глибині душі я не
ба­жаю ні сам страж­да­ти, ні заподіювати страж­дан­ня іншим. А та
лю­ди­на, яка ме­не так дратує, во­на теж ве­де се­бе не­до­бре по
відношенню до се­бе та інших — але ж і во­на не прокидається вранці з
ба­жан­ням заподіяти ко­мусь страж­дан­ня. Як­що для ме­не так важ­ли­во
моє ба­жан­ня бу­ти щас­ли­вим, я по­ви­нен з по­ва­гою ста­ви­ти­ся і
до її та­ко­го ж ба­жан­ням».

Це пер­ший крок: виз­на­ти се­бе
лю­ди­ною, пов’яза­ну з іншими, які так са­мо за­слу­го­ву­ють на
по­ва­гу. Потім тре­ба роз­ви­ва­ти в собі здатність до безкорисливої
любові. Лег­ко по­ча­ти з близької істоти: своєї ди­ти­ни, су­пут­ни­ка
жит­тя, кішки… По­ду­май­те про їх, і не­хай у вашій свідомості
наростає потік любові до їх. Про­роб­ля­ти це по двад­цять хви­лин
щод­ня.

Уже че­рез місяць ви по­чне­те змінюватися, і, ко­ли
бу­де­те сти­ка­ти­ся з важ­кою ситуацією, вам бу­де лег­ше впо­ра­ти­ся
з нею. Дослідження в області нейропластичності ви­яв­ля­ють структурні
та функціональні зміни в моз­ку в тих, хто займається медитацією:
два-три місяці такої альтруїстичної медитації по півгодини в день вже
при­но­сять значні поліпшення, на­прик­лад зменшується схильність до
тривожності, до хво­роб­ли­во­го са­мо­ко­пир­сан­ня, депресії.

Є
та­ке по­нят­тя як «ефект до­що­вих кра­пель»: спо­чат­ку кілька
кра­пель па­да­ють на тро­туар, потім до них до­да­ють­ся інші, потім
з’являється ка­люж­ка, і ско­ро вже весь ас­фальт мок­рий. Ці «точ­ки
пе­ре­ло­му» в суспільній свідомості спер­шу ви­зна­ча­ють неурядові
організації, соціально активні особистості, інтелектуали, володарі дум. А
далі вже вступає в гру на­ша при­род­на схильність до наслідування.
Са­ме так і відбуваються зміни в культурі.

Чи мо­же лю­ди­на взагалі ста­ти кра­щою?

Філософ
Ан­дре Конт-Спонвіль (Andre Comte-Sponville) го­во­рить, що су­час­на
лю­ди­на не кра­ща Арис­то­те­ля — змінюються ли­ше суспільства. З
наукової точ­ки зо­ру це означає, що в Арис­то­те­ля і в нас однакові
ге­ни, а щоб во­ни змінилися, по­вин­но прой­ти п’ят­де­сят ти­сяч
років.

Але зав­дя­ки ро­бо­там в області епігенетики ми знаємо,
що на цьо­му стабільному тлі деякі ге­ни ек­с­пре­су­ють­ся, а інші ні, і
ті, які не про­яв­ля­ли се­бе про­тя­гом ба­гать­ох поколінь, мо­жуть
рап­том це зро­би­ти під дією зовнішнього сти­му­лу. А дослідження
нейропластичності та­кож по­ка­зу­ють, що пе­ре­бу­ван­ня в пев­но­му
середовищі відбивається на конфігурації на­шо­го моз­ку. Так що, як­що
ми рос­те­мо в культурі, де проповідується альтруїзм, ми бу­де­мо
іншими, навіть як­що наші ге­ни такі ж, як у Арістотеля, який відстоював
рабст­во! При всьо­му при цьо­му не тре­ба че­ка­ти, по­ки зміниться
світ, щоб змінитися са­мим! Ад­же ба­жан­ня відкритися назустріч іншим
лю­дям — це про­яв не слабкості, а ро­зу­му.

І все ж іноді ми боїмося про­яв­ля­ти добро­ту: а рап­том це бу­де сприй­ня­то як виз­нан­ня в слабкості і нас роз­чав­лять?

А яка аль­тер­на­ти­ва? Інша лю­ди­на по­во­дить­ся по­га­но, ви чи­ни­те так са­мо, і в підсумку про­гра­ють усі.

Ко­ли
од­на лю­ди­на об­ра­зи­ла Буд­ду, той за­пи­тав її: «Як­що хтось
простягає тобі по­да­ру­нок, а ти йо­го не бе­реш, то в чиїх ру­ках він
залишається?» Лю­ди­на відповіла: «В ру­ках то­го, хто хотів йо­го
по­да­ру­ва­ти». І Буд­да ска­зав: «Так от, як­що я не прий­маю твої
недоброзичливі сло­ва, во­ни за­ли­ша­ють­ся при тобі!»

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована