Виховання дітей. Як привчити дитину до розлук?

Читать статью на русском языке

Ви знаєте, що великі і маленькі розлуки з ма­лю­ком неминучі:
во­ни зміцнюють взаємну прихильність ма­ми і ди­ти­ни, до­по­ма­га­ють
вам відновити си­ли і роз­ви­ва­ють адаптаційні здібності ма­лю­ка.

Але мо­мент про­щан­ня мо­же бу­ти важ­ким для вас обох. Як звес­ти труднощі роз­с­та­ван­ня до мінімуму?

Про­дов­жи­ти ди­тинст­во

Не
тільки недосвідчені ма­ми за­ли­ша­ють ма­лю­ка, який кри­чить і
чіпляється за спідницю з клуб­ком в горлі. Навіть багатодітні, які
сво­го ча­су лег­ко і май­же безболісно пе­ре­жи­ли адаптацію до
ди­тя­чо­го са­ду зі стар­ши­ми дітьми, зіткнулися з ве­ли­ки­ми
труд­но­ща­ми при розставанні з мо­лод­шим.

Час­то жінка, яка не
збирається більше ма­ти дітей, несвідомо праг­не про­дов­жи­ти час
ди­тинст­ва. Щоб збе­рег­ти пов­ну взаємозалежність з ди­ти­ною, во­на
бу­де шу­ка­ти при­чи­ни, щоб не за­ли­ша­ти її навіть не­на­дов­го і
навіть з чле­на­ми сім’ї, а як­що й по­го­дить­ся на «соль­ний» вихід з
бу­дин­ку, то зму­чить се­бе по­чут­тям про­ви­ни і стра­ха­ми за
ма­лю­ка.

Недовіра до світу

Інша при­чи­на —
роз­лу­чен­ня, конфлікт з чоловіком, силь­но змінюють відносини ма­ми і
ди­ти­ни. Втра­та взаєморозуміння в сім’ї, втра­та довіри до
ото­чу­ю­чих, по­чут­тя про­ви­ни мо­жуть підштовхнути жінку відмовитися
від будь-якої до­по­мо­ги, у то­му числі від по­слуг няні.

Ма­ти,
яка відчуває се­бе не­щас­ною, особ­ли­во потребує відпочинку,
зни­жен­ня на­пру­ги, так як май­же зав­ж­ди проектує свій стан на
ма­лю­ка, «заражає» йо­го своєю три­во­гою і недовірою до жит­тя. «Він
пла­че, бо йо­му по­га­но з ня­нею (або в яс­лах).

Я піду — і
ма­люк про­ве­де жах­ли­вий день, і я теж », — думає ма­ма і вирішує
відкласти роз­с­та­ван­ня, хо­ча, мож­ли­во, ди­ти­на вже встиг
част­ко­во адап­ту­ва­ти­ся до но­вих умов.

Ма­ти та­кож мо­же
силь­но пе­ре­жи­ва­ти че­рез соціальну нестабільність і праг­ну­ти
за­хис­ти­ти, схо­ва­ти ди­ти­ну. Во­на посилює кон­троль, намагається
зав­ж­ди бу­ти по­руч.

З цьо­го й починається «ви­хо­ван­ня під
ков­па­ком». Консультація фахівця до­по­мо­же проаналізувати ситуацію і
навіть по­ди­ви­ти­ся на про­бле­му з гу­мо­ром, як би з бо­ку.

Тим
більше пси­хо­ло­ги обнадіюють: діти, ду­же силь­но прив’язані до мам в
пер­ший рік жит­тя і от­ри­ма­ли від них до­статньо ува­ги, ста­ють до
се­ре­ди­ни дру­го­го ро­ку жит­тя більш самостійними. І роз­лу­ку
пе­ре­но­сять відносно лег­ко.

Привчаємо по­сту­по­во

Го­лов­не
зав­дан­ня пер­шо­го ро­ку — сфор­му­ва­ти у ма­лю­ка «без­печ­ний» тип
прихильності, за­клас­ти ба­зо­ву довіру до світу. Тоді ди­ти­на бу­де
рос­ти врівноваженою, упев­не­ною в собі і в ото­чу­ю­чих, спокійною і
добро­зич­ли­вою лю­ди­ною. Але це не означає, що ви цілодобово повинні
но­си­ти ма­лю­ка на ру­ках і не відлучатися ні на хви­ли­ну. Як­раз
на­впа­ки!

Для то­го щоб роз­ви­ну­ти в ма­лю­ка по­чут­тя
без­пе­ки, вам необхідний солідний досвід «ма­лень­ких» роз­с­та­вань.
Він по­ви­нен зна­ти, що ма­ма обов’яз­ко­во по­вер­неть­ся. У цьо­му
неоціненну до­по­мо­гу зроб­лять ри­ту­а­ли і, зви­чай­но, ігри.
На­прик­лад, вечірнє про­щан­ня пе­ред сном.

Не об­ме­жуй­те­ся
поцілунком на ніч. По­ба­жай­те «на добраніч» іграшкам, заспівайте
ко­лис­ко­ву, розкажіть каз­ку. При­ду­муй­те історії про ва­шо­го
ма­лю­ка, в яких він долає всі труднощі і ро­бить шляхетні вчин­ки.

Щоб
вис­та­чи­ло сил на що­ден­не ви­ко­нан­ня цьо­го приємного і
вик­люч­но важ­ли­во­го ри­ту­а­лу, под­бай­те про се­бе: доручіть
чоловікові про­гу­лян­ку або вечірнє ку­пан­ня та зробіть що-не­будь
приємне для се­бе. Час ден­но­го сну ди­ти­ни не вит­ра­чай­те повністю
на домашні кло­по­ти.

Грай­те в хо­ван­ки! За до­по­мо­гою цієї
гри ди­ти­на по­чне розуміти, що, як­що вас не вид­но, це не означає, що
вас немає. При­ду­май­те гру або ма­лень­кий спек­такль, де ляль­ка чи
ма­шин­ка хо­ва­ють­ся, а потім зна­хо­дять­ся.

Розігруйте різні
ситуації «відходу» (на ро­бо­ту, в ма­га­зин, на про­гу­лян­ку і т. д.)
за до­по­мо­гою ляль­ко­во­го бу­ди­ноч­ка і йо­го мешканців.

Про­мов­ляй­те,
ба­га­то­ра­зо­во пов­то­рюй­те, по­яс­нюй­те ваші дії: «За­раз ми
поїдемо в гості до дідуся, а потім по­вер­не­мо­ся до­до­му», «Ось ми і
по­вер­ну­ли­ся до­до­му. Ди­вись, вед­ме­дик і ляль­ки нас че­ка­ють.
Влаштуємо для них свя­то, почастуємо їх пи­ро­гом!».

Будь­те
послідовні, вимовляєте сло­во «ні» тільки тоді, ко­ли це необхідно, і
потім не ска­со­вуй­те сво­го рішення. Ди­ти­на потребує сталості
пра­вил і меж.

По­чи­на­ю­чи з 9 місяців рекомендується що­тиж­ня
за­ли­ша­ти ма­лю­ка з та­том чи іншим близь­ким чле­ном сім’ї, яко­му
ви довіряєте. Йти мож­на при­близ­но на чо­ти­ри го­ди­ни.

Міцно-міцно прив’яза­ний

Як­що
вам вда­ло­ся сфор­му­ва­ти надійну симпатію, ди­ти­на, навіть як­що і
по­пла­че при розставанні, змо­же відмінно про­вес­ти час з ня­нею або з
ба­бу­сею, а ко­ли ви по­вер­не­те­ся, бу­де щас­ли­вий.

Але,
як­що об­ста­нов­ка в сім’ї три­вож­на, бать­ки не приділяють ува­ги
інтересам ди­ти­ни, кри­чать на неї, на­дов­го за­ли­ша­ють од­ну, як­що
їх реакції непередбачувані для ньеї, час­то формується інший тип
прихильності, яку пси­хо­ло­ги на­зи­ва­ють бо­лю­чою.

У цьо­му
ви­пад­ку ди­ти­на весь час шукає ува­ги, навіть негативної —
на­прик­лад, по­ка­ран­ня, провокує, намагається роз­сер­ди­ти ма­му. У
неї час­то міняється настрій: він то слух­ня­ний і лас­ка­вий, то
гру­бий і аг­ре­сив­ний. Ко­ли ма­ма повертається до­до­му, мстить їй:
кусається, б’ється і т. п.