Виховання дитини. Материнська пристрасть — сексуальне та ідеальне.

Читать статью на русском языке

Ба­жан­ня ма­ти дітей, по­тре­ба рос­ти­ти і піклу- ватися знайомі більшості жінок.

Та
й суспільство сьогодні го­во­рить про важливість ма­те­ринст­ва. Між
тим ма­те­ринсь­ке по­кли­кан­ня по­ки не ос­мис­ле­но: са­ме
ма­те­ринсь­ка при­страсть, в якій злиті сек­су­аль­не та ідеальне,
мо­же ста­ти ос­но­вою но­во­го гуманізму.

Євангельська заповідь
«по­лю­би ближньо­го сво­го, як са­мо­го се­бе» має пря­ме відношення до
таємниці материнської пристрасті, до тієї за­гад­ки, яку До­нальд
Вин­ни­котт на­зи­вав «до­сить гар­ною матір’ю». До­сить гар­на та
ма­ти, яка дозволяє дитині ство­ри­ти перехідний простір, в яко­му та
мо­же мис­ли­ти са­ма. З точ­ки зо­ру передачі куль­ту­ри в цьо­му
полягає жіночий геній.

«Ма­те­ринсь­ка при­страсть» — це ду­же
силь­ний, ша­ле­ний по­тяг, що не піддається кон­тро­лю і межує з
страж­дан­ням і божевіллям. Психоаналітики ба­га­то го­во­рять про
функції бать­ка, але ма­те­ринст­во — не функція, а са­ме при­страсть.

Во­на
перетворює емоції, які мож­на по­яс­ни­ти біологічно (прихильність і
од­но­час­но агресивність до пло­ду, а потім до не­мов­ля­ти і дитині), в
ос­мис­ле­ну лю­бов ( ідеалізацію ди­ти­ни, відданість їй, про­ект
три­ва­ло­го спільного жит­тя з ним).

У та­кій любові є зво­рот­на сто­ро­на — при­хо­ва­на не­на­висть.

Це
дра­ма­тич­не з’єднання біології і сен­су почи- нається ще в той мо­мент,
ко­ли жінка вагітна. Вагітність од­но­час­но посилює і ста­вить під
сумнів її нар­цис­тич­ну лю­бов до се­бе. Во­на відчуває, що втрачає
се­бе, свою ідентичність, оскільки в результаті вторг­нен­ня ко­хан­ця,
бать­ка ди­ти­ни, во­на двоїться: в її утробі те­пер ховається невідомий
третій.

Так що пер­ший етап материнської пристрасті
спря­мо­ва­ний все­ре­ди­ну се­бе. Потім виникає при­страсть матері до
нової самостійної суті, яким бу­де ма­люк, як­що пе­ре­ста­не бу­ти
подвоєнням матері, як­що ма­ти до­зво­лить йо­му ста­ти ав­то­ном­ним.
Ма­ти і ди­ти­на пе­ре­бу­ва­ють у стані бо­роть­би і шля­хом взаємного
виг­нан­ня на­ма­га­ють­ся от­ри­ма­ти неза- лежність.

Ма­те­ринст­во
мож­на вва­жа­ти про­об­ра­зом освоєння відносин з іншою лю­ди­ною. Ми
маємо спра­ву з про­ек­тив­ною ідентифікацією: ма­ти проектує свою
«по­га­ну» час­ти­ну на ди­ти­ну і змушує її по­во­ди­ти­ся відповідно з
цією при­та­ман­ною їй властивістю. Це дозволяє їй володіти нею і її
кон­тро­лю­ва­ти.

В той же час по­тяг матері до ди­ти­ни не
реалі- зується: все-та­ки ду­же ма­ло матерів до­хо­дять до сек­су­аль­них
до­ма­гань над влас­ни­ми дітьми. За­бо­ро­на на сек­су­аль­ну
реалізацію по­тя­гу дозволяє ма­те­ринсь­ким афек­там пе­ретво­ри­ти­ся в
ніжність, тур­бо­ту і доброзичливість.

У чо­му цінність та­ко­го досвіду?

Ри­зи­ку­ю­чи
шо­ку­ва­ти ба­гать­ох, скажімо, що без цьо­го досвіду, без цієї
дволикої материнської пристрасті (в якій є і нар­цись­ка замкнутість на
собі, і відносини з іншим) жінка на­вряд чи мо­же по-справ­жньо­му
вста­но­ви­ти зв’язок з чоловіком і взагалі з іншими людь­ми. Не
вип­ро­бу­вав­ши її, во­на не мо­же роз­к­ри­ти­ся в любові, не­здат­на,
не побоїмося цьо­го сло­ва, бу­ти «оп­ти­маль­ною ко­хан­кою».

Во­на
не мо­же лю­би­ти іншого так, щоб інший не опи­няв­ся прос­то
роз­чи­не­ний у цій всепроникаючій емоції, яка є прихильність,
су­пер­ниц­т­во або пов­на байдужість. Щоб по­до­ла­ти байдужість,
прихиль- ність, су­пер­ниц­т­во, присутні в на­ших відносинах з
сек­су­аль­ни­ми парт­не­ра­ми, досвід втілення прис- трасті в ніжність
ви­нят­ко­во важ­ли­вий.

Ко­ли ми го­во­ри­мо про ма­те­ринсь­ку при­страсть, ми не маємо на увазі тільки біо- логічних матерів.

Навіть
не ви­но­сив­ши і не на­ро­див­ши ди­ти­ну, ми може­мо про­жи­ти цей
досвід че­рез уси­нов­лен­ня або зав­дя­ки су­ро­гат­но­му
ма­те­ринст­ву. Та­кий дос- від виникає й у відносинах тур­бо­ти, — у
вчителів, вихователів, в сімейних відносинах і навіть у суспільному
житті, на­прик­лад, в роботі волонтерів. Але по­ки ми ще не ви­найш­ли
штуч­ну мат­ку, під ма­те­ринсь­кою при­страс­тю більшість розуміє,
зрозу- міло, при­страсть матері. Ця при­страсть зали- шається про­то­ти­пом
лю­бов­них стосунків, які потім ма­ти змо­же відтворити у сто­сун­ках із
парт­не­ром.

Ма­те­ринсь­ка лю­бов не ідеальна.

Неоднозначні
відношення не ма­ють нічого спіль- ного з ідилією: во­ни зав­ж­ди
нестабільні, зав­ж­ди ри­зи­ку­ють зірватися в екзальтованість, в
депре- сію або агресію, мо­жуть обер­ну­ти­ся дра­мою, але ж во­ни да­ють
нам шанс.

Са­ме че­рез те, що при­страсть так інтенсивна і так
трав­ма­тич­на для то­го, хто її відчуває, во­на мо­же до­зво­ли­ти
матері про­пра­цю­ва­ти мож­ли­вий зв’язок вже не тільки з ди­ти­ною,
але і з іншим об’єктом почуттів. Так виникає шанс транс­фор­му­ва­ти,
«пе­ре­пла­ви­ти» той руйнівний бік пристрасті, який присутній у всіх
людсь­ких зв’яз­ках і до яко­го ми доторкаємося, як до відкритої ра­ни, в
досвіді ма­те­ринст­ва: «я йо­го люб­лю, і я не­на­вид­жу йо­го, але ми
бу­де­мо жи­ти ра­зом». Жіноча сексуальність хо- вається, ховається в
ма­те­ринст­во, щоб про­жи­ти там свої перверсії і божевілля.

Ма­те­ринсь­ка при­страсть мо­же ста­ти опо­рою для ди­ти­ни тільки пе­рей­шов­ши в незворуш- ність, у відстороненість.

Ко­ли
при­страсть закінчена, во­на стає життєвою підтримкою. Щось в самій
структурі ма­те­ринсь­ко­го досвіду сприяє цьо­му розставанні з
при­страс­тю.

Тут важливі три речі — роль бать­ка, спосіб
пе­ре­жи­ван­ня ча­су і засвоєння мо­ви. Про роль бать­ка вже ба­га­то
ска­за­но і на­пи­са­но. Але ми не го­во­ри­мо про те, що освоєння мо­ви
ди­ти­ною — це ще і но­ве освоєння мо­ви йо­го матір’ю.

Го­во­ря­чи
мо­вою своєї ди­ти­ни, ма­ти виліковує те, що на­зи­ва­ють не
конгруентністю (розбіжністю, розбіжності між сто­ро­на­ми) між
афек­та­ми і сен­сом. Ма­ти починає з до­рос­ло­го спілкування, яке
ста­ло для неї ду­же аб­стракт­ним, і пе­ре­хо­дить до інфантильної
мо­ви, яка фізіологічно, фізично від- чутна.