Читать статью на русском языке

Буває так, що лю­бов іде без­по­во­рот­но і лю­дей хвилює тільки од­не
пи­тан­ня — що ро­би­ти? Зберігати відносини за­ра­ди дітей, щоб во­ни
не відчували се­бе неповноцінними, або ж роз­лу­чи­ти­ся, по­чав­ши
но­ве жит­тя?

Зви­чай­но, у кож­но­му разі рішення бу­де
за­ле­жати від безлічі найрізноманітніших об­ста­вин, але в житті дітей,
чиї бать­ки на межі роз­лу­чен­ня або вже пе­ре­жи­ли йо­го, є спільні
мо­мен­ти.

По-пер­ше, це по­чут­тя про­ви­ни. Ди­ти­на не мо­же
зрозуміти всіх складнощів до­рос­лих відносин, во­на в си­лу своєї
егоцентричності думає, що все, що відбувається обов’яз­ко­во пов’яза­не з
нею са­мою. Як­що бать­ки роз­лу­ча­ють­ся (ад­же при цьо­му хтось один
пішов), зна­чить, я чо­мусь йо­го не влаш­то­ву­вав. І це по­чут­тя
мо­же збе­рег­ти­ся на все жит­тя — у вигляді відповідальності пе­ред
бать­ка­ми та незручності в спілкуванні з ни­ми.

По-дру­ге,
напруженість. Жит­тя ди­ти­ни змінюєть- ся, і час­то зовсім не в кра­щу
сто­ро­ну. Навіть як­що роз­лу­чен­ня бу­ло ба­жа­не з обох сторін,
відносини важ­ко зро­би­ти колишніми раз і на­зав­ж­ди. Час­то
за­ли­ша­ють­ся при­во­ди для су­пер­е­чок, сва­рок і претензій. І добре
ще, як­що всі розуміють, що ди­ти­ну прос­то необхідно від всіх
не­га­тив­них явищ розвідного періоду за­хис­ти­ти. Інакше діти мо­жуть
взагалі втра­ча­ти грунт під но­га­ми, не розуміючи, що відбувається в
цьо­му світі.

Ма­ма Варі пішла від чоловіка, ко­ли дівчинці бу­ло
4 ро­ки. Спо­чат­ку всіх влаш­то­ву­ва­ло, що Ва­ря жи­ве з ма­мою, але
потім чоловік по­чав на­по­ля­га­ти на передачі прав на ди­ти­ну йо­му.
І хо­ча су­до­вим по­ряд­ком до­мог­ти­ся цьо­го не вда­ло­ся, йо­го
ви­мо­ги спілкування ста­ва­ли все більш жорст­ки­ми.

Низ­ка
скандалів іноді змінювалася за­тиш­шям, але, бу­ва­ло, пе­ре­хо­ди­ла на
справжні бійки. Ба­бу­ся за­бра­ла ди­ти­ну до се­бе, щоб
за­без­пе­чи­ти більш спокійні умо­ви жит­тя. Але, навіть приїжджаючи в
гості до ди­ти­ни — поодинці або ра­зом, бать­ки не мог­ли втри­ма­ти­ся
від взаємних зви­ну­ва­чень.

Дворічна дра­ма при­ве­ла до то­го,
що Ва­ря ста­ла силь­но заїкатися, її по­ста­ви­ли на облік до
лікаря-нев­ро­ло­га. Ба­бу­ся хо­ди­ла з дівчинкою по лікарях і на
спеціальні за­нят­тя.

А бать­ки… Бать­ки зно­ву од­ру­жи­ли­ся.
Їх не­на­висть бу­ла та­кою ж силь­ною, як і лю­бов, і онов­ле­на сім’я
ста­ла тільки міцнішою. Але діти все це зрозуміти не в змозі, і їхні
втра­ти в результаті баталій до­рос­лих мо­жуть бу­ти не­по­прав­ни­ми.

Дитині
тре­ба зна­ти, що во­на не заважає бать­кам, а ро­бить їх жит­тя
на­ба­га­то кра­щим, — тоді і ревнощі її до любові між ма­мою і та­том
зійдуть нанівець.

Інший ви­па­док сімейно-любовної дра­ми —
зра­ди. За ре­зуль­та­та­ми досліджень, 76% чоловіків і 50% жінок, що
жи­вуть у ве­ли­ких містах, ма­ють періодичні чи постійні любовні
сто­сун­ки на стороні.

Яке, зда­ва­ло­ся б, це має відношення до
дітей — ад­же і влас­ний парт­нер на­вряд чи щось дізнається. Дізнатися,
мож­ли­во, не дізнається — ні парт­нер, ні тим більше ди­ти­на (їй ж ще
й по­нят­тя зра­ди не відомо), а відчують всі.

Ко­ли лю­ди
жи­вуть ра­зом більше двох-трь­ох років, у них загострюється взаємна
чутливість на емоції. Ми всі розуміємо без слів — по очах, по за­па­ху,
по го­ло­су, по інтонаціях, жес­тах.

Ми відчуваємо — і це
породжує три­во­гу. Але фор­маль­но отримуємо підтвердження пря­мо
про­ти­леж­не: «Ні, лю­ба, я люб­лю тільки те­бе, тобі все це
зда­ло­ся».

І ко­ли так триває місяці й ро­ки, то з’являється
три­во­га ще більш не­без­печ­на. Неусвідомлена сімейна три­во­га (так
на­зи­ва­ють її пси­хо­ло­ги) проявляється у постійно не­яс­но­му
стра­ху, боротьбі ду­мок з по­чут­тя­ми. Во­на вимотує і іноді
при­зво­дить до нер­во­во­го зри­ву, але, що ще більш неприємно, — від
неї страж­да­ють і діти.

По­чут­тя, що «щось не так, але не мо­жу
зрозуміти, що са­ме», передається і їм. Нор­маль­ною та­ку ситуацію
на­зва­ти не мож­на, тим більше що і скан­да­ли (фор­маль­но — з інших
приводів) відбуваю- ться в та­ких сім’ях на­ба­га­то частіше. Так що без
кон­струк­тив­но­го підходу тут не обійтися.

У будь-яких ситуаціях важ­ли­во пам’ята­ти, що в сім’ї є діти, і вже во­ни-то в конфлікті між бать­ка­ми аж ніяк не винні.

Чу­же весілля

Як­що
до лю­бов­них відносин своїх батьків ди­ти­на звикає з ди­тинст­ва, то
пов­тор­ний шлюб ма­ми чи та­та буває стре­сом. Для ди­ти­ни но­вий
обра­нець дов­гий час бу­де прос­то чу­жим, в кра­що­му ви­пад­ку —
хо­ро­шим знай­о­мим. І реакція на ваші з ним по­чут­тя мо­же бу­ти
зовсім несподіваною.

«Бать­ки роз­лу­чи­ли­ся, ко­ли мені бу­ло
три ро­ки. Я жи­ла з ма­мою, але вихідні час­то про­во­ди­ла у бать­ка.
Потім ма­ма вийш­ла заміж. «Те­пер нам бу­де на­ба­га­то кра­ще
втрь­ох», — ска­за­ла во­на мені. Але осо­бис­то мені кра­ще не ста­ло. Я
добре пам’ятаю, як на Но­вий рік за­га­да­ла ба­жан­ня, щоб но­вий
чоловік про­ва­лив­ся крізь зем­лю. За­раз, зви­чай­но, ніяково за дурні
дитячі дум­ки — тим більше що Олек­сан­др ви­я­вив­ся ду­же доброю
лю­ди­ною. Але тоді мені бу­ло неприємно цілувати ма­му, ко­ли я зна­ла,
що йо­го во­на теж цілувала».

Що ро­би­ти? По­ста­ра­ти­ся бу­ти
більш чуй­ни­ми до ди­ти­ни і зрозуміти, що ж во­на відчуває в даній
ситуації. Мож­ли­во, во­на го­то­ва все прий­ня­ти так, як є, — тоді не
вар­то хви­лю­ва­ти­ся.

Але, мож­ли­во, ситуація для неї
за­над­то трав­ма­тич­на, і тоді, не вар­то де­мон­ст­ру­ва­ти по­чут­тя
за­над­то відкрито. Не потрібно ніяких зай­вих по­яс­нень, спроб
пе­ре­ко­на­ти, що во­на по­вин­на ре­а­гу­ва­ти більш по­зи­тив­но.
За­че­кай­те, дай­те час самій у всьо­му розібратися або хо­ча б
звик­ну­ти.

Оставить комментарий

Adblock
detector