Виховання дітей. Єдина дитина в сім’ї.

Читать статью на русском языке

У наш час ба­га­то сімей ма­ють єдину ди­ти­ну. Існують різні і ду­же вагомі при­чи­ни то­го чо­му це так.

Найпоширенішою
при­чи­ною є при­чи­на матеріаль- на. Ба­га­то батьків вва­жа­ють, що
кра­ще ви­хо­ва­ти в до­стат­ку од­ну ди­ти­ну, щоб да­ти їй гар­ну
освіту та підтримати її в юності. Є такі, які ду­ма­ють, що ди­ти­на
вимагає за­над­то ба­га­то ува­ги, а їм хотілося б більше особистої
сво­бо­ди для ро­бо­ти або один од­но­го.

Рішення ма­ти більше
ніж од­ну ди­ти­ну — це внут- рішня готовність сім’ї та роз­ви­ну­ти свій
потенціал. А як­що го­во­ри­ти про дітей тільки з точ­ки зо­ру
матеріальних і емоційних за­трат, то до­рос­лим взагалі вар­то бу­ло б
від них відмовитися.

У єдиної ди­ти­ни є певні пе­ре­ва­ги:
не­мов­лям во­на має більше пра­во на нероздільне володіння ма­мою.
Во­на починає з ма­мою самі прості відносини «я і ти», не ускладнені
втру­чан­ням інших дітей та їх по­ся­ган­ням на те, що, на її дум­ку,
на­ле­жить їй одній.

Ця ви­ди­ма комфортність іноді змушує
до­рос­ло­го за­ду­ма­ти­ся: а як­що я вирішу за­вес­ти ще од­ну
ди­ти­ну, не по­зна­чить­ся це на роз­вит­ку первістка? Не зроб­лю я
свою ди­ти­ну не­щас­ною?

Розмірковуючи подібним чи­ном, дорослі по- винні вра­хо­ву­ва­ти деякі недоліки по­ло­жен­ня єдиних дітей.

Оче­вид­ним
недоліком мож­на вва­жа­ти відсутність можливості постійно гра­ти і
спілкуватися в побуті з лю­ди­ною, що має з то­бою при­близ­но рівний
життєвий досвід.

І навіть як­що ма­ма розуміє важ­ли­ву роль гри в
ди­тя­чо­му роз­вит­ку, во­на все од­но не мо­же відмовитися від
ви­ко­нан­ня своїх влас­них і домашніх справ.

Та­ким чи­ном,
як­що по­руч немає інших дітей, ди­ти­на поз­бав­ле­на достатньої
можливості для гри, для от­ри­ман­ня досвіду наслідування,
імпульсивності, безвідповідальної творчості.

Єдині діти в родині
час­то в спілкуванні вва­жа­ють за кра­ще до­рос­лих. Во­ни готові
об­го­во­рю­ва­ти дорослі те­ми, до­по­ма­га­ти мамі. За­ли­шив­шись без
до­рос­лих во­ни ви­би­ра­ють дорослі за­нят­тя: книж­ки,
кон­струк­тор, комп’ютер, телевізор. Гра здається їм за­над­то дур­ною.

Що
во­ни втра­ча­ють? Величезні можливості ви­на­хо­ду і фан­та­зу­ван­ня
життєвих перипетій. Діти, ак­тив­но гра­ють у війну, лікаря, ма­шин­ки,
ма­га­зин, шко­лу, ди­ких звірів го­ту­ють се­бе до різноманітності
жит­тя, відносин і ідей.

У ди­тя­чих іграх осягається ще од­не вміння, яке цінується у світі до­рос­лих.

Діти
не пе­ре­ста­нуть гра­ти ли­ше то­му, що ви­ник­ла не­ве­ли­ка
розбіжність. Во­ни спе­ре­ча­ють­ся, сва­рять­ся, злять­ся один на
од­но­го, про­те зна­хо­дять компроміс і про­дов­жу­ють гра­ти.

Це
досвід — злості без руй­ну­ван­ня відносин, за­пек­ло­го спо­ру, в
яко­му здат­на на­ро­дить­ся зго­да, компроміс та командні ро­бо­ти, —
бу­де безцінним прид­бан­ням ди­ти­ни для її май­бутньо­го жит­тя.

Існує
ще од­на цікава сто­ро­на ди­тя­чо­го досвіду, яку не здатні
за­пов­ни­ти ні са­док, ні ди­тя­чий май­дан­чик: для ди­ти­ни
над­з­ви­чай­но важ­ли­вий факт на­род­жен­ня но­во­го ма­лю­ка в сім’ї.

Спос­те­ре­жен­ня
за тим, як ма­ма переживає вагітність, як хвилюється пе­ред
по­ло­га­ми, як годує не­мов­ля, купає йо­го, піклується про ньо­го,
дозволяє дитині зро­би­ти вис­нов­ки про власні ранні взаємини з
матір’ю.

Це ди­во­виж­ний досвід, який показує дитині, що
справ­ж­ня гли­бо­ка лю­бов — ду­же ба­га­те відтінками по­чут­тя, яке
передбачає і біль і радість. Біль від по­чут­тя заздрості, ревнощів,
втра­ти. І радість від відчуття зба­га­чен­ня, володіння, ду­шев­но­го
зрос­тан­ня. Пси­хо­ло­ги вва­жа­ють ду­же цінним досвідом, ко­ли
ди­ти­на усвідомлює, що починає лю­би­ти не­мов­ля.

Єдиній дитині в сім’ї до­ве­деть­ся зна­хо­ди­ти інші можливості для експериментів зі своїми по­чут­тя­ми.

Зрозуміло,
бать­ки котрі прий­ня­ли рішення про те, що у них бу­де од­на
ди­ти­на, по­ста­ра­ють­ся за­без­пе­чи­ти повноцінний емоційний
роз­ви­ток ма­лю­ка. Їм важ­ли­во пам’ята­ти, що дитячі ігри —
обов’яз­ко­ва час­ти­на гармонійного роз­вит­ку кожної ди­ти­ни.

Ав­тор: Ган­на Крав­цо­ва