Читать статью на русском языке

Ніхто не вимагає, щоб ми на­ро­ди­ли­ся зі спис­ком кулінарних рецептів в
голові, а ось з ма­те­ринст­вом зовсім інша історія: всі ду­ма­ють, що
жінка по­вин­на зна­ти, що та­ке бу­ти матір’ю, тільки то­му, що во­на
на­ро­ди­ла.

Але хіба цьо­го нас вчи­ли з са­мо­го ранньо­го
ди­тинст­ва, як учи­ли чис­ти­ти кар­топ­лю? У підсумку, три­во­ги мам,
що тільки на­ро­ди­ли так са­мо різно- манітні, як страж­дан­ня
за­ко­ха­них.

Під час вагітності організм жінки переживає
то­таль­ну пе­ре­бу­до­ву, а, як відомо, гор­мо­ни без­по­се­редньо
впли­ва­ють на стан нервової сис­те­ми. Тоб­то, ма­ма, яка на­ро­ди­ла,
спо­чат­ку схиль­на до тривожності, щоб з точ­ки зо­ру еволюційних
про- цесів опе­ра­тив­но ре­а­гу­ва­ти на будь-яку не­без­пе­ку.

На
відміну від чоловіків ми, швид­ше, націлені на стабільність і навіть
ру­ти­ну, то­му на­род­жен­ня ди­ти­ни і пов’язані з цим зміни мо­жуть
вик­ли­ка­ти сильний стрес, аж до жа­лю «навіщо я по­ква­пи­ла­ся».

Але
в той же час потрібно розуміти, що не буває непотрібних почуттів. Наші
емоції ніколи не бре­шуть, во­ни єдиний індикатор на­шо­го істинного
психологічного ста­ну, на­ших внутрішніх по­треб.

Уваж­но
став­ля­чись до своїх пе­ре­жи­вань, ви бу­де­те в змозі згла­ди­ти ті
психологічні трав­ми, які мо­жуть не­га­тив­но по­зна­чи­ти­ся на
вихованні ди­ти­ни.

Три­во­га — це пря­ма до­ро­га в несвідоме, в
ті нижні по­вер­хи нашої психіки, про які ми час­то і не підозрюємо:
там зберігаються наші дитячі трав­ми, розбиті надії і батьківські кліше.

З
пер­ших днів жит­тя ди­ти­ни бать­ки ад­ре­су­ють їй якісь по­слан­ня,
на основі яких він ро­бить певні вис­нов­ки про се­бе, інших лю­дей і
світу в цілому.

Сло­вом, ба­га­то три­вог за­кла­да­ють­ся че­рез
вчен­ня («Діти — це важ­ке вип­ро­бу­ван­ня», «На­ро­диш — і осо­бис­те
жит­тя закінчене», «Ди­ти­на потрібна тільки матері, а та­то
гу­ля­ти­ме»). До­рос­ла жінка несвідомо сприймає ці батьківські
сценарії як не­за­пе­реч­ну даність, а не як те, що вкла­ли в неї
на­силь­но.

І, на­ро­див­ши ди­ти­ну, во­на починає відчувати ті
по­чут­тя, на які за­прог­ра­му­ва­ли її бать­ки: страх пов­то­рен­ня
ми­ну­ло­го або страх пе­ред майбутнім.

По суті, тривожність — це
звич­ка, яка спрощує зіткнення зі всім но­вим, еко­но­мить наші
ре­сур­си. Для новоспеченої ма­ми вкрай важ­ли­во ви­ро­би­ти но­ву
звич­ку — утри­ман­ня свідомості в сьогоденні. Але для цьо­го необхідно
взя­ти відповідальність за те, що відбувається з то­бою тут і за­раз, не
збігати дум­ка­ми ні в ми­ну­ле, ні в майбутнє, на які впли­ну­ти ніяк
не мож­на, а зна­чить, мож­на ніби нічого не ро­би­ти.

Крок на­зад

Я
на­ро­ди­ла ди­ти­ну в 30 років. Це бу­ло цілком усвідомлене, до­рос­ле
рішення. Але за­раз я відчуваю, що пе­ретво­ри­ла­ся в тва­ри­ну, яка
жи­ве тільки своїми інстинктами: го­дую грудь­ми, їм, сплю, го­дую
грудь­ми. Мені склад­но зо­се­ре­ди­ти­ся на «ро­зум­них» книж­ках і
фільмах. Я не розумію, що розповідають мені под­ру­ги… Я ніби ста­ла
не ро­зум­ною. За рік я за­бу­ду все, що в ме­не вкла­да­ли все жит­тя»,
— го­во­рить Оль­га.

Щось подібне має кож­на жінка: її інтелект
починає пра­цю­ва­ти по-іншому, і це цілком ви­прав­да­но. «Під час
вагітності та після пологів примітивні інстинкти витісняють аналітичне
мис­лен­ня. Зав­дя­ки та­ко­му підстроюванню ма­ма мо­же опус­ти­ти­ся
до рівня но­во­на­род­же­но­го ма­лю­ка, кра­ще зро- зуміти йо­го
по­тре­би.

Зга­дай­те На­та­шу Рос­то­ву, яка з чарівної феї
пе­ретво­ри­ла­ся в ма­ту­сю, стур­бо­ва­ну тільки коль­о­ром пе­лю­шок.
Але для мам, які орієнтовані на соціальне схва­лен­ня, це удар. Їм
здається, що на­род­жен­ня ди­ти­ни — це ре­грес. Як пра­ви­ло, мрія про
«інтелектуальне ма­те­ринст­во» — це відгомін дитячої трав­ми. Бать­ки
постійно да­ва­ли їм зрозу- міти, що во­ни не відповідають їх очікуванням.

«На­ро­див­ши
своїх діточок, ці дорослі дівчатка сподівалися ком­пен­су­ва­ти свій
ком­плекс, — пояс- нює Оле­на Гришуніна. — Во­ни мріяли, що ди­ти­на бу­де
яко­юсь особ­ли­вою, ніж щось на зра­зок «вищої істоти», за
до­по­мо­гою якої во­ни відкриють для се­бе нові можливості. Але
ди­ти­на ви­я­ви­лась зви­чай­ною, і зіткнення мрії та реальності
викликає паніку».

І, хоч як па­ра­док­саль­но це зву­чить,
настрій у цих мам — пра­виль­ний. Зав­ж­ди потрібно по­чи­на­ти з
чо­го-то прос­то­го, щоб пе­рей­ти до чо­гось більш склад­но­го. В
будь-яких відносинах потрібно да­ти собі час, щоб вив­чи­ти об’єкт
любові, щоб ці нові емоції ста­ли дже­ре­лом нат­х­нен­ня.

Знай­о­мий не­знай­о­мець

«Вагітність
бу­ла за­пла­но­ва­ною і про­хо­ди­ла без усклад­нень. Я ба­га­то
чи­та­ла книг про пе­ри­на­таль­ну психологію, за­пи­са­ла­ся з
чоловіком в шко­лу для підготовки до пологів, на­ро­ди­ла добре,
ди­ти­ну відразу до­кла­ли до гру­дей… — сло­вом, зро­би­ла все, що
потрібно, і навіть більше то­го, щоб на­ла­го­ди­ти з си­ном емоційний
кон­такт. Але ось він на­ро­див­ся — і я нічого не відчуваю.

Ма­лень­кий,
змор­ще­ний (навіть страш­нень­кий), весь час пла­че і не дає спа­ти. Я
на­ма­га­ла­ся ро­би­ти все так, як ме­не вчи­ли, але у ме­не нічого не
ви­хо­ди­ло, і мені родичі постійно го­во­ри­ли, що я по­га­на ма­ти. У
ме­не од­не ба­жан­ня — втек­ти з бу­дин­ку, щоб хоч якось змінити
об­ста­нов­ку», — скар­жить­ся Віка (25 років).

Вважається, що
між ма­мою і но­во­на­род­же­ним бу- ває тільки лю­бов з пер­шо­го
по­гля­ду. Всі інші варіанти, які по­кла­да­ють­ся аб­со­лют­но
реалістично в інших лю­бов­них відносинах (на­прик­лад, «пот- рібен час,
щоб по­чут­тя зміцніли, двоє звик­ли один до од­но­го») не тільки
неприпустимі, але і амораль- ні. І тут ми стикаємося з за­мов­чу­ван­ням
серйозної про­бле­ми. Ба­га­то жінок, для яких вагітність бу­ла
ба­жа­ною, дев’ять місяців спілкувалися з «своїм» ма­лю­ком, а тут
рап­том на ру­ках — окре­мий «не­знай­о­мий» чоловічок.

Оставить комментарий

Adblock detector