Виховання дитини. Велика сімейна криза.

Читать статью на русском языке

Відносини до­рос­лих між со­бою зав­ж­ди впли­ва­ють на ди­ти­ну. Це оче­вид­но.

Але
насправді є і зво­рот­ний зв’язок. Поведінка ди­ти­ни, її про­бле­ми
теж змінюють сто­сун­ки ма­ми й та­та. Са­ме то­му вікові кри­зи дітей і
кри­зи подружніх відносин май­же зав­ж­ди збігаються за ча­сом.

Криз та­ких найб­лиж­чим ча­сом бу­де три. У рік, в три і в шість-сім років ди­ти­ни.

Кож­на
три­ва­ти­ме при­близ­но рік, і кож­на бу­де суп­ро­вод­жу­ва­ти­ся
більшою чи мен­шою на­пру­гою у відносинах батьків. Са­ме в цей час
бу­дуть по­си­лю­ва­ти­ся відцентрові тенденції са­мих різних видів — аж
до тим­ча­со­вих роз­с­та­вань і навіть роз­лу­чень. І все ж бо­я­ти­ся
криз не вар­то.

Ад­же во­ни закономірні і властиві будь-яким,
навіть са­мим хо­ро­шим відносинам. Зав­дя­ки кри­зам йде роз­ви­ток —
ми вчи­мо­ся жи­ти і взаємодіяти в умо­вах, що змінюються. Го­лов­не —
пра­виль­но до них ста­ви­ти­ся. Як­що є кри­за, зна­чить, во­на для
чо­гось потрібна. Не панікуйте і не прий­май­те ра­ди­каль­них рішень.
Після спа­ду у відносинах в більшості випадків йде підйом.

Кри­за пер­шо­го дня на­род­жен­ня

Однорічна
ди­ти­на відчуває се­бе цілком до­рос­лою і самостійною. Ад­же во­на
вже до­сить міцно стоїть на но­гах і мо­же са­ма ви­би­ра­ти, ку­ди йти,
а ку­ди ні. Во­на мо­же взя­ти, що їй потрібно, то­му що на­вчи­ла­ся
відкривати двер­ця­та шаф і ящи­ки. У неї сфор­му­ва­ли­ся смакові
пристрасті, і во­на мо­же са­ма ви­би­ра­ти, що їсти, а що
випльо­ву­ва­ти. Вірніше, во­на мог­ла б все це ро­би­ти.

Але їй
не до­зво­ля­ють. У цьо­му і є суть вікових ди­тя­чих криз: в
суперечності між рос­том самостійно- сті, з од­но­го бо­ку, і
об­ме­жен­ня­ми — з іншого. Ди­ти­на починає бо­ро­ти­ся за свої пра­ва і
сво­бо­ду, а бать­ки шу­ка­ють хоч якісь спо­со­би впли­ву.

«Взагалі-то
я ду­ма­ла, що у ме­не по­ступ­ли­ва і спокійна ди­ти­на. Ніяких
про­блем з са­мо­го на­род­жен­ня не бу­ло. За­раз — на­че підмінили.
Вар­то зро­би­ти щось не по її, такі скан­да­ли влаштовує! Кри­чить
(розумію, по­га­но так го­во­ри­ти про сво­го влас­но­го си­на, але ви б
це чу­ли!) з будь-яко­го при­во­ду, витягує все, до чо­го мо­же
до­тяг­ну­ти­ся, і лу­пить каст­руль­ка­ми по підлозі. Іноді та­ке
відчуття, що ро­бить на зло. З ба­бу­ся­ми — прос­то зо­ло­тий.
При­ход­жу до­до­му — і зно­ву починаєть- ся…»

Ду­же важ­ли­во
бу­ти послідовним і впев­не­ним у собі, з од­но­го бо­ку, і по­ва­жа­ти
дум­ку ди­ти­ни — з іншого. Тоді ви бу­де­те ав­то­ри­те­том для дітей, і
їм бу­де лег­ко спілкуватися з ва­ми на рівних.

Вит­ри­ма­ти
та­ке склад­но. Тим більше що весь попередній рік бать­ки і так
віддавали дитині всі свої си­ли. Але ж труднощі повинні гур­ту­ва­ти.
Чо­му ж са­ме в цей час ви­ни­ка­ють про­бле­ми і в подружніх
сто­сун­ках? То­му що за­зви­чай бать­ки на­лаш­то­ву­ють­ся на інше.

«Ось
підросте тро­хи — і бу­де лег­ше», «От бу­де хо­ча б рік, мож­на бу­де
приділяти більше ча­су один од­но­му». Бать­ки цілий рік ми­рять­ся з
вто­мою, не­до­си­пан­ням, з ве­ли­чез­ною кількістю справ, з постійними
три­во­га­ми і об­ме­жен­ня­ми особистої сво­бо­ди. І до ро­ку во­ни
прос­то втом­лю­ють­ся.

Ма­ми від вто­ми пус­ка­ють все на
са­мо­плив, а татусі — теж від вто­ми — по­чи­на­ють шу­ка­ти щось
цікаве за ме­жа­ми до­му. Ма­ма пред’являє татові претензії в то­му, що
він їй зовсім не допомагає, а він відповідає, що во­на зовсім не звертає
на ньо­го ува­ги. Тоді во­на ка­же, що він егоїст і що зовсім не
ви­прав­дав її надій. А він — що во­на, на­пев­но, не мо­же пра­виль­но
ви­хо­ву­ва­ти дітей.

Чим це закінчується? Ду­же час­то
роз­с­та­ван­ням. При­чо­му ця кри­за не за­ле­жить від то­го, яка ця
ди­ти­на за ра­хун­ком. Іноді з пер­шою ди­ти­ною все про­хо­дить не так
гост­ро, як з дру­гою або треть­ою.

Що ро­би­ти, щоб цю кри­зу пе­ре­жи­ти?

По-пер­ше,
по­сту­по­во ви­хо­ди­ти з симбіозу з ди­ти­ною. «Ми спи­мо», «ми їмо» —
це нор­маль­но для зовсім ранньо­го віку. Але з ча­сом такі відносини
мо­жуть виг­ля­да­ти як про­тис­тав­лен­ня. «Ми тут самі, а ти …», «Ти
нам зовсім не допомагаєш». Чоловік навіть підсвідомо починає відчувати
се­бе зай­вим, ко­ли постійно чує про та­кий поділ.

По-дру­ге,
поміняти пріоритети. Для ма­лю­ка ви вже й так зро­би­ли ду­же ба­га­то,
на­став час приділити ува­гу ва­шим осо­бис­тим відносинам. Зви­чай­но,
ди­ти­на ще ду­же потребує у вашій присутності, і дору­ча­ти її
на­дов­го іншим лю­дям не вар­то. Але ви не бу­де­те по­га­ною ма­мою
че­рез те, що за­ли­ши­ли ма­лю­ка бабусі, відправившись на
ро­ман­тич­не по­ба­чен­ня з влас­ним чоловіком.

Кри­за трь­ох років

Навіть
добре підготовлені бать­ки мо­жуть ля­ка­ти­ся від проявів цієї кри­зи.
Ну не мо­же ж здо­ро­ва ди­ти­на вес­ти се­бе так непослідовно і
див­но! Не мо­же так дов­го і на­по­лег­ли­во пла­ка­ти, з та­кою
не­на­вис­тю ди­ви­ти­ся на батьків, ро­би­ти такі абсурдні речі.