Читать статью на русском языке

Прагнучи досягти ідеалу будь-якою ціною, ми не встигаємо побачити свою дитину, зро- зуміти, що для неї є цінним і важливим.

Часом здається, що ми всім суспільством немов граємо в гру: поділилися на групи фахівців у різних областях — лікарів, психологів, інструкторів з харчування та сексуальності, — кожна група придумує норми, і всі намагаються до них дотяг- нутися.

І є головне правило: потрібно весь час бути щас- ливою і зробити абсолютно щасливими своїх дітей. Покарання за помилки у грі — тривога. Вона не дозволяє нам відволікатися, ми ретельно стежимо за оновленнями в списку, ми дуже цим зайняті і перестаємо помічати і себе, і дітей, те, що їх хви- лює і радує, до чого вони прагнуть і про що мрі- ють.

Замість них ми неначе бачимо персонажів ком- п’ютерної гри, яких треба довести до певного рівня. Тривога не дозволяє батькам любити дітей, а змушує їх вирощувати, формувати, будувати їх майбутнє…

Так що ж, тривожитися про дітей не означає їх любити?

Деякі психологи проти, аби батьки бачили і чули дитину, помічали її переваги й цілі, були на її боці, хотіли для неї кращого (в її інтересах), тобто робили для дитини не те, що треба, а те, що для неї дійсно важливо.

Вона не дає і просто ділитися з нею- своїми зна- ннями, досвідом, а закликає просто «утрамбову- вати» в неї все це. Побачити дитину, зрозуміти, що їй цінно і важливо, і лише потім запропонувати їй допомогу, яка, до речі, може полягати і в тому, щоб триматися від неї в якийсь момент подалі, — в цьому тривога нам не допоможе.

Як же позбутися від тривоги?

Можливо, не всі захочуть це робити. Рішення мо- жуть бути самими різними. Тому спочатку її варто вивчити і зробити висновки про її шкоду і користь. Тривога нас обманює: виконати всі норми одно- часно не вдасться нікому й ніколи, а значить, вічний спокій з чистою совістю недосяжний.

Крім того, постійно підхльостуючи нас і переко- нуючи постаратися ще трішки, щоб зробити дитину досить самостійною і слухняною, упевненою і скромною, зайнятою і ненапруженою, вона ховає від нас головний парадокс: таким складним шляхом ми просто намагаємося знайти приз — щастя і спокій, якому і так нічого не заважає, крім неї самої.

І по-третє, вона запевняє нас, що без неї ми не впораємося, розслабимося, пустим все на самоп- лив і в кінці кінців загинемо.

Чи так це?

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована