Читать статью на русском языке
Ми їх дуже любимо і дуже турбуємося за їхнє майбутнє. Ми витрачаємо
багато зусиль і коштів, щоб дати їм всі шанси в непростому
дорослому світі.
Але чи не занадто важко наші очікування і
страхи тиснуть на їх плечі? Як їм допомогти, не перетворюючи
дітей на заручників наших тривог?
Вчителі, шкільні
психологи, сімейні психотерапевти констатують: наші діти все
раніше і все сильніше відчувають стрес, пов’язаний зі шкільними
успі- хами. Не просто вчитися, але і відвідувати факультативи,
кожне завдання виконувати на «від- мінно» — наші діти живуть у
постійному напруженні.
Побічно це підтверджує і величезний попит на додаткові заняття (приватні уроки) з різних пред- метів.
З
одного боку — вимоги батьків, з іншого — шкільна система оцінок,
яка тисне на самолюбство і спо- нукає дитину вступати у
виснажливе суперництво. Багатьох батьків заворожують
формальні показники успіху, і вони починають вболівати за свою
дитину, немов та бере участь у забігу. І тоді страх невдачі,
напруга не залишають дитину і вдома.
Вагомі страхи
Безцеремонно
втручаючись в особистий простір дитини, жорстко контролюючи
кожен його крок, примушуючи, погрожуючи, підкупаючи або
караючи його — словом, як уміють, батьки тиснуть на своїх дітей.
Більшість
впевнені: якщо вказувати дитині на її недоліки і недоробки, то
вона буде прагнути їх виправити. Але виходить по-іншому: діти
все більше сумніваються в своїх силах, відчувають себе винними і
дуже швидко перестають собі до- віряти.
Але чому ми часто ведемо себе саме так?
Жорстка
поведінка відображає насамперед власні страхи і тривоги батьків,
боязнь, що у них не вистачить часу, сил і здібностей для
виховання. Дорослі не впевнені в тому, що буде завтра (з їх
роботою, родиною та країною), і тому сьогодні турбуються про
запас. І перестають бути союзником дитини, а стають тими,
кого потрібно заспокоювати або кому потрібно догоджати.
На
таку ситуацію діти реагують по-різному, залежно від характеру і
типу нервової системи. «Деякі протестують, стають
агресивними. Можуть зовсім закинути навчання: навіщо
старатися, якщо ними все одно завжди незадоволені? Інші,
навпаки, намагаються щосили. Але швидко виснажуються,
стають образливими або примхливими, іноді починають багато
хворіти.
Як цього уникнути, залишатися твердим і
послі- довним, не руйнуючи особистість дитини? Насамперед потрібно
відрізняти поведінку давлячої від вимогливої. А для цього батькам
треба зрозуміти, що вони відчувають, коли спілкуються з дитиною.
Роздратування,
гнів, досада або образа викликають миттєву (захисну) реакцію —
тобто ми тиснемо на дитину, домагаючись від неї
беззаперечного виконання наших правил і заборон.
Вимогливість
же виникає з чітким розумінням пріоритетів. І тоді головним для нас
стають не оцінки, а допитливість і активність дитини.
Бути
вимогливим — значить постійно заохочувати її в русі вперед,
враховуючи як сильні, так і слабкі сторони характеру.
Спостерігати за розвитком, підтримувати і захищати, коли дитина
цього пот- ребує, і радіти разом з нею, коли вона здобуває нові
знання і навички.
Оставить комментарий
Вы должны войти, чтобы оставить комментарий.