Виховання дитини. Таємний сенс дитячих капризів.

Читать статью на русском языке

Я пізнаю світ

У чо­му про­бле­ма? Ма­люк запускає в ка­шу свою
ма­лень­ку руч­ку і починає роз­ма­зу­ва­ти її по всьо­му сто­лу. Ваші
за­ува­жен­ня і за­кли­ки бу­ти аку­рат­ним не зна­хо­дять відгуку, а
спро­би на­го­ду­ва­ти самос- тійно закінчуються істерикою ди­ти­ни.

Чо­му
це відбувається? Діти ду­же люб­лять ек­с­пе­ри­мен­ту­ва­ти і гра­ти з
їжею. На жаль, у ма­лень­ких дітей про­цес пізнання, дослідження світу
не припиняється і тоді, ко­ли во­ни си­дять на гор­щи­ку, за сто­лом,
зна­хо­дять­ся в поліклініці і т. д.

На ваш по­гляд, мож­ли­во, є
недоречні ситуації і час для такої діяльності, але ди­тя­ча при­ро­да
влашто­ва­на са­ме так. І без­це­ре­мон­не вторг­нен­ня в цей про­цес
мо­же ма­ти неприємні наслідки: чим більше ви намагаєтеся взя­ти під
кон­троль пере- міщення каші в просторі, тим більше збільшується радіус її
по­ши­рен­ня.

Як з цим впо­ра­ти­ся? Вра­хо­вуй­те по­тре­бу
ма­лю­ка в постійному освоєнні світу і не сердь­те­ся на ди­ти­ну за це.
Ду­же ско­ро ек­с­пе­ри­мен­ти, які при­но­сять вам ба­га­то кло­по­ту,
закінчаться. Сучасні ма­ми ви­ко­рис­то­ву­ють кмітливість у такі
періоди, спро­щу­ю­чи собі жит­тя за до­по­мо­гою підстелених під
ди­тя­чий сто­лик ста­рих штор для ду­шу, роз­дя­ган­ня ма­лю­ка пе­ред
їжею, по­да­ю­чи їжу ма­лень­ки­ми пор- ціями.

Мож­на
ви­ко­рис­то­ву­ва­ти китайські тарілки з відділеннями для асорті,
вик­ла­да­ю­чи в них шма­точ­ки аво­ка­до, ба­на­на, си­ру, ом­ле­ту,
запіканки або дрібного кре­ке­ру. Окремі ма­ми замість лож­ки ку­пу­ють
ма­лю­кам пластикові щипці для хліба або кус­ко­во­го цук­ру —
ору­ду­ва­ти ни­ми дітям на­ба­га­то простіше.

А од­на ма­ма
го­ду­ва­ла сво­го ма­лю­ка у винайденій нею «обідній каюті»,
ви­сад­жу­ю­чи ма­лю­ка в зви­чай­ну ван­ноч­ку для ку­пан­ня з міцно
закріпленим на ній сто­ли­ком-та­цею для сніданку в ліжку. До­зво­ляй­те
дитині їсти ма­ка­ро­ни ру­ка­ми і ти­ка­ти паль­цем у ка­шу і же­ле,
щоб вив­чи­ти їх консис- тенцію.

Ко­ли він пе­ре­ста­не
ек­с­пе­ри­мен­ту­ва­ти, у вас бу­де до­статньо ча­су, щоб на­вчи­ти
йо­го гар­ним ма­не­рам за сто­лом. За­охо­чуй­те ди­ти­ну до робіт на
кухні: во­на мо­же по­ми­ти морк­ви­ну або яб­лу­ка (по­пе­редньо вимиті
ва­ми), пом’яти з ва­ми тісто, вирізати з ньо­го фігурки, не­ве­ли­ким
опо­ло­ни­ком пе­ре­ли­ти ком­пот з каструлі в гле­чик.

Я не мо­жу по­яс­ни­ти

У
чо­му про­бле­ма? Ди­ти­на про­сить пи­ти. Ви тримаєте їй пляш­ку з
мо­ло­ком, а во­на з роз­дра­ту­ван­ням відштовхує від се­бе ва­шу
ру­ку. Ваші наполегливі спро­би її напоїти тільки погіршують ситуацію.

А
що на­вко­ло? Щоб яко­мо­га рідше пе­ре­ри­ва­ти про­тя­гом дня
дослідницьку діяльність ма­лю­ка кри­ка­ми «не чіпай», «не лізь», «не
відкриєш» і не об­с­ми­ку­ва­ти йо­го кож­но­го ра­зу, зробіть все
необхідне, щоб територія вашої квар­ти­ри бу­ла без­печ­на для ди­ти­ни.
Всі небезпечні, цінні і крихкі речі приберіть за межі досяжності.

Чо­му
це відбувається? Дру­гий рік жит­тя — це час ста­нов­лен­ня і
швид­ко­го вдос­ко­на­лен­ня мов­них функцій, але слов­ни­ко­вий за­пас
ма­лю­ка по­сту­по­во збільшується, знач­но удосконалюється жес­то­ва
мо­ва і міміка. Од­не сло­во ма­лю­ка мо­же ви­ра­жа­ти цілу фра­зу,
де­ко­ли од­ним і тим же сло­вом ди­ти­на намагається до­нес­ти різні
про­хан­ня.

На­прик­лад, сло­во «на» мо­же озна­ча­ти то»візьми
ме­не на ру­ки», то «по­са­ди на стілець». Зрозуміти їх лег­ко, ко­ли
про­хан­ня прості. Але ба­жан­ня ди­ти­ни роз­ши­рю­ють­ся і вже не
об­ме­жу­ють­ся прос­ти­ми «їсти», «спа­ти», «гра­ти». Ма­люк
го­во­рить: «Дай пи­ти». Але при цьо­му він мо­же розуміти: «Мені
потрібен ком­пот» або «Я хо­чу той же йо­гурт, що пив вчо­ра». У ньо­го
недостатній слов­ни­ко­вий за­пас, щоб до­нес­ти до вас, що са­ме він
хо­че. В результаті ди­ти­на отримує не зовсім те, що за­мов­ля­ла, —
звідси кап­ри­зи.

Як з цим впо­ра­ти­ся? Ди­ти­на починає
го­во­ри­ти між півтора і трьо­ма ро­ка­ми, але зрозуміти її нам не
зав­ж­ди вдається, що періодично при­зво­дить до спалахів
роз­дра­ту­ван­ня на­шо­го ма­лю­ка. В си- туаціях, де мо­ва йде не про
пред­ме­ти, а про пе­ре­ва­ги ди­ти­ни або її ба­жан­ня, які во­на не
мо­же ви­с­ло­ви­ти од­ним сло­вом, спро­буй­те ви­ко­рис­то­ву­ва­ти
на­ступ­ну фра­зу: «Ну добре, підемо, да­си мені, що нам для цьо­го
потрібно» — подальші дії і пред­ме­ти, які ма­люк бу­де бра­ти в ру­ки,
при­ве­дуть вас до роз­гад­ки.

Скажіть дитині: «Так, я ба­чу, це
не те, що ти хо­чеш» — і спро­буй­те з’ясу­ва­ти, в чо­му спра­ва.
Мо­же, ви­пра­вить ситуацію чай або підфарбована ва­рен­ням во­да?
Мо­же, йо­го бен­те­жить пля­шеч­ка і він бажає пи­ти з поїльника? Як­що
ма­люк все од­но відмовляється по­пи­ти і рветь­ся до гніву, не вар­то
му­чи­ти се­бе. Замість цьо­го зверніть ува­гу на те, що вже
за­про­по­но­ва­но, і обов’яз­ко­во дай­те йо­му зрозуміти, що на да­ний
мо­мент є тільки це.

Діти ма­ють аб­со­лют­но точ­ну інтонацію.
Дбайливі і уважні бать­ки мо­жуть лег­ко роз­шиф­ру­ва­ти слівця
дворічних малюків і відповісти їм, а діти зна­ють, що їх розуміють.
Про­те при­близ­но за півтора ро­ки по­чи­най­те за­охо­чу­ва­ти
ди­ти­ну ви­с­лов­лю­ва­ти­ся сло­ва­ми, пе­ре­стань­те бу­ти та­ки­ми
до­гад­ли­ви­ми і розуміти її з півслова. У надмірно дбай­ли­вих мам, що
ди­ву­ва­ли­ся ба­жан­ню сво­го ма­лю­ка ще до то­го, як він їх
ви­с­ло­вив, діти не квап­лять­ся вдос­ко­на­лю­ва­ти мовні на­вич­ки.

Зустрічі й роз­с­та­ван­ня

У
чо­му про­бле­ма? Ко­ли ви при­хо­ди­те в ди­тя­чий са­док за си­ном,
ви­хо­ва­тель гру­пи хва­лить хлоп­чи­ка за гар­ну поведінку і
по­ступ­ли­вий ха­рак­тер. Але як тільки ви намагаєтеся по­са­ди­ти
ди­ти­ну в ма­ши­ну, починається істерика.

Чо­му це відбувається?
Бать­ки ду­же час­то скар­жать­ся на те, що з дітьми склад­но
впо­ра­ти­ся ввечері після сад­ка. Все це від пе­ре­нап­ру­ги. Раніше
ото­чен­ня ма­лю­ка бу­ло «ма­ло­на­се­ле­ним» і об­ме­же­ним. А після
ви­хо­ду в ди­тя­чий сад ма­люк про­во­дить цілий день у великій і
галасливій компанії. Найбільш по­ши­ре­не дже­ре­ло на­пру­ги — це
публічність та присутність великої кількості чу­жих лю­дей на­вко­ло.