Читать статью на русском языке

Дум­ка про те, що но­во­го чоловіка не прий­муть діти, не дає спо­кою кож­но­му, хто збирається ство­ри­ти но­ву ро­ди­ну.

Чи
огов­та­ла­ся доч­ка після на­шо­го роз­лу­чен­ня? Чи зрозуміє ме­не
син? Чи змо­же прий­ня­ти йо­го (її)? Чи готові мої діти жи­ти під
од­ним да­хом з цією лю­ди­ною?

«Ці сумніви типові для на­шо­го
ча­су і го­во­рять про те, що ієрархія поколінь по­ру­ше­на, — коментує
сімейний пси­хо­те­ра­певт Ірина Вшив­ко­ва. — Сучасні бать­ки че­ка­ють
від своїх дітей виз­нан­ня їх ви­бо­ру, і це свідчить про те, як нам
склад­но бу­ти до­рос­ли­ми…

Ми не­на­че бе­ре­мо ва­ги і
вручаємо їх дитині: по­кла­ди своє «так» або «ні» на їх ча­шу і ска­жи,
чи бу­де добре цій людині по­руч зі мною і з то­бою. Роб­ля­чи так, ми
перекладаємо на дітей відпо- відальність за власні рішення».

39-літня
Світлана дов­го не на­ва­жу­ва­ла­ся повідо- мити своєму десятирічному
синові, що зустріла чоловіка, за яко­го го­то­ва вий­ти заміж: «Ми
роз­лу­чи­ли­ся з бать­ком Льо­ня, ко­ли синові бу­ло всьо­го рік, але
весь цей час мій колишній чоловік брав участь у на­шо­му житті. Я дов­го
зби­ра­ла­ся з ду­хом і все відтягувала роз­мо­ву, а потім вирішила:
не­хай син ска­же, йо­му подобається мій друг чи ні. Во­ни зустрілися, а
ввечері Льо­ня дов­го і безутішно пла­кав. У результаті ми сьогодні
жи­ве­мо удвох…»

Зда­ва­ло­ся б, дорослі, незалежні лю­ди
повинні самі відповідати за свої вчин­ки, але, на жаль, ми лег­ко
відмовляємося від цьо­го обов’яз­ку, і наші діти прос­то змушені бра­ти
нас під свою опіку!

«Ви­хо­дить, що ми даємо їм ве­ли­чез­ну
вла­ду над на­ми, — го­во­рить пси­хо­те­ра­певт Ка­те­ри­на
Хмель­ниць­ка. — Але та­ка зміна ро­лей болісна і не­по­силь­на для
ди­ти­ни: во­на не мо­же зна­ти, що дійсно добре або по­га­но) для йо­го
матері або бать­ка. Ко­ли ж бать­ки насправді ко­ри­гу­ють своє жит­тя у
відповідності з тим, який вер­дикт ви­нес­ла ди­ти­на, це мо­же
по­си­ли­ти ілюзію її всемогутності і ста­ти дже­ре­лом ди­тя­чих
страхів і по­чут­тя про­ви­ни».

Виникає па­ра­док­саль­на
ситуація: пер­ше знай­ом­ст­во стає для ба­гать­ох з нас перехідним
іспитом, де діти вис­ту­па­ють у ролі екзаменаторів.

«Сьогоднішні
дорослі на­ба­га­то більше, ніж раніше, праг­нуть реалізувати се­бе і
роз­к­ри­ти­ся в сто­сун­ках із парт­не­ром, — пояснює Ка­те­ри­на
Хмель­ниць­ка. — В той же час сучасні бать­ки на­ба­га­то більше, ніж
раніше, тур­бу­ють­ся про те, щоб їхні діти бу­ли щасливі і задоволені
жит­тям. Зна­ю­чи, що роз­лу­чен­ня зав­ж­ди ра­нить ди­ти­ну, во­ни
на­да­ють ве­ли­ке зна­чен­ня то­му, як впли­не їх но­вий вибір на йо­го
до­лю». От­же, що потрібно зро­би­ти, щоб пер­ше знай­ом­ст­во
прой­ш­ло вда­ло, без єдиної фальшивої но­ти?

Но­ви­на про те, що
в її житті з’явить­ся но­ва лю­ди­на, мо­же ста­ти для ди­ти­ни
емоційним шо­ком. Розуміючи це, бать­ки на­ма­га­ють­ся ре­тель­но
ви­би­ра­ти час для то­го, щоб пред­ста­ви­ти дитині но­во­го чле­на
сім’ї.

«Роз­мо­ву вар­то по­чи­на­ти, ли­ше ко­ли ви впевнені в
стабільності відносин з но­вим парт­не­ром і дійсно збираєтеся зв’яза­ти
з ним свою до­лю, — ра­дить пси­хо­лог Ми­хай­ло Лаб­ковсь­кий. —
Пра­виль­но обра­ний час для серйозної роз­мо­ви мо­же до­по­мог­ти
дитині відчути се­бе впевненіше і за­хи­ще­ною. Але зло­ви­ти її
здат­ний тільки сам бать­ко: сто­сун­ки між до­рос­ли­ми і дітьми в
сім’ї мінливі і суб’єктивні, рег­ла­мен­ту­ва­ти їх важ­ко». Тим не менш
будь-які дії, які мо­жуть впли­ну­ти на звич­ний перебіг жит­тя
ди­ти­ни, повинні бу­ти продумані, обумовлені і по­етап­но реалізовані.

Для
кожної па­ри бать­ко-ди­ти­на ал­го­ритм по­чат­ку роз­мо­ви на цю
не­прос­ту те­му мо­же бу­ти різним, але при цьо­му мож­ли­во обійти
кілька підводних каменів. Розкажіть про те, що зустріли до­ро­гу вам
лю­ди­ну, але не вда­вай­тесь в деталі: ва­ше осо­бис­те жит­тя
по­вин­не за­ли­ша­ти­ся дійсно ва­шою осо­бис­тою спра­вою.

«Не
вар­то по­чи­на­ти роз­мо­ву про зміни в житті ди­ти­ни під час яки­хось
уро­чис­тос­тей, скажімо, на ди­тя­чо­му дні народженні або новорічному
застіллі, — ра­дить пси­хо­те­ра­певт Ка­те­ри­на Жор­няк. — Не тре­ба
це ро­би­ти і як би між іншим, на­че ми самі не надаємо цій події
ніякого зна­чен­ня».

Діти лег­ко розпізнають фальш, награність і
від цьо­го відчувають гіркоту, три­во­гу. Крім то­го, во­ни мо­жуть
за­нудь­гу­ва­ти за своїм та­том (ма­мою), хо­ча зовні і бу­дуть
зда­ва­ти­ся бай­ду­жи­ми.

«На­ступ­на роз­мо­ва з ди­ти­ною —
про майбутнє спільне жит­тя з но­вою лю­ди­ною — по­вин­на від- бутися вже
після їхнього знай­ом­ст­ва. Бать­кам пот- рібно по­го­во­ри­ти з
ди­ти­ною наодинці: це інтимна спра­ва, що стосується тільки їх двох.

Дитині
важ­ли­во відчути се­бе в безпеці і зрозуміти, що во­на мо­же за­да­ти
будь-яке пи­тан­ня, не піддаючи се­бе самоцензурі, що на­вряд чи
мож­ли­во, як­що уро­чис­те ого­ло­шен­ня про прийдешні зміни
відбудеться в присутності но­во­го обран­ця», — підсумовує Ка­те­ри­на
Жор­няк.

Дже­ре­ло: www.psychologies.ru

Оставить комментарий

Adblock detector