Особливості. Розвиток особистості дошкільника.

Дошкільний вік є по­чат­ко­вим ета­пом фор­му­ван­ня осо­бистості.

У
дітей ви­ни­ка­ють такі особистісні но­во­утво­рен­ня, як субпідрядність
мотивів, засвоєння мо­раль­них норм та фор­муван­ня довільної
поведінки.

Субпідрядність мотивів полягає в то­му, що діяль- ність і
поведінка дошкільника не прос­то існують по­ряд, а всту­па­ють між
со­бою у різні співвід- ношення. Це виявляється не тільки у факті так
званої бо­роть­би мотивів, а й у їх ієрархічній будо- ві, тоб­то
домінуванні од­них і підпорядкуванні ін- ших.

Вив­чен­ня мотивів
дошкільників да­ло можливість вста­но­вити се­ред них дві великі
гру­пи: особисті та суспільно-значимі. У дітей мо­лод­шо­го і
се­редньо­го шкільного віку пе­ре­ва­жа­ють особисті мо­ти­ви. Во­ни
найбільш яс­кра­во про­яв­ля­ють­ся в спілкуванні з до­рос­ли­ми.
Ди­ти­на намагається от­ри­ма­ти емоційну оцінку до­рос­ло­го —
схва­лен­ня, по­хва­лу, лас­ку. Необхідність в такій оцінці у дітей
настільки ве­ли­ка, що во­ни час­то при­пи­су­ють собі позитивні якос- ті.

Так, один хлоп­чик, бо­я­гуз, го­во­рить про се­бе: «Я пішов у
джунглі на по­лю­ван­ня, ба­чу — тигр. Я йо­го — раз — спіймав і
відправив до зоо­пар­ку. Прав­да, я сміливий?»

Особисті мо­ти­ви
про­яв­ля­ють­ся в різноманітних ви­дах діяльності і спрямовані на
пред­ме­ти діяль- ності. На­прик­лад, в ігровій діяльності ди­ти­на
на- магається за­без­пе­чи­ти се­бе іграшками і ат­ри­бу­та­ми. Грає, не
аналізуючи до цьо­го са­мо­го про­це­су гри і не вста­нов­лю­ю­чи, чи
зна­доб­лять­ся в процесі гри дані пред­ме­ти. По­сту­по­во в процесі
сумісної діяльності дошкільників у ди­ти­ни фор­му­ють­ся і
суспільно-значимі мо­ти­ви, що ви­ра­жа­ють­ся в фор- мі ба­жан­ня
зро­би­ти щось для інших лю­дей.

У дошкільному віці ди­ти­на
починає ке­ру­ва­ти­ся в своїй поведінці мо­раль­ни­ми нор­ма­ми.

У неї
фор­му­ють­ся моральні уяв­лен­ня та оцінки. Спеціальними дослідженнями
з’ясо­ва­но зв’язок між емоційними реакціями дітей на оцінні впли­ви
до­рос­лих, які їх ото­чу­ють, і ста­нов­лен­ням са­мо­любст­ва,
гордощів. Пе­ре­жи­ван­ня гордощів впер­ше ви­ни­ка­ють у ди­ти­ни
внаслідок прямої оцінки до­рос­ло­го, а потім і без неї. По­сту­по­во
формується по­тре­ба гор­ди­ти­ся пев­ни­ми якос­тя­ми, зберігати
по­зи­тив­ну оцінку до­рос­лих і тим за­до­воль­ня­ти своє
са­мо­любст­во.

Урізноманітнюються про­яви власної гідності
про­тя­гом дошкільного ди­тинст­ва. З усвідомленням сус- пільних цінностей
діти по­чи­на­ють гор­ди­ти­ся тру­до­ви­ми успіхами, професійною
майстерністю бать- ків.

Са­мо­любст­во має й іншу сто­ро­ну, що
виявляється в пе­ре­живанні со­ро­му, ніяковості. Во­ни ви­ни­ка­ють,
як­що ди­ти­на втрачає по­зи­тив­ну оцінку, хо­ро­ше став­лен­ня до неї
до­рос­лих за умо­ви, що ця оцінка дається ав­то­ри­тет­ною для ди­ти­ни
осо­бою, важ­ли­ва для неї і викликає самооцінку.

Роз­ви­ток по­чут­тя со­ро­му у дошкільників пов’яза­ний із зростан­ням їх мо­раль­но­го досвіду й самосвідомості.

По­чут­тя
са­мо­любст­ва, гордощів, власної гідності, со­ро­му, які фор­му­ють­ся
у ди­ти­ни, ста­ють моти- ваційними ком­по­нента­ми всіх мо­раль­них
якос­тей її особистості. Дорослі на­вча­ють дітей спо­со­бам ви­яв­ля­ти
співчуття, доброзичливість, товариськість, до­по­ма­га­ю­чи їм
пе­ре­бо­рю­ва­ти мовчазність, зам- кнутість, со­ром’язливість. Здатність
ди­ти­ни до співпереживання особ­ли­во виявляється під час сприй­ман­ня
ка­зок, малюнків, мультиків чи ляль­ко­вих вис­тав.

У дошкільному
віці з’являється пев­не відношення до се­бе та своїх мож­ли­вос­тей.
П’ятирічні діти, як пра­ви­ло, їх переоцінюють. У віці се­ми років діти в
більшості випадків оцінюють се­бе вірно: «умію одя­га­ти­ся», «умію
при­би­ра­ти постіль». У цьо­му віці дошкільники вка­зу­ють на уміння
слідувати пев­ним мо­раль­ним нор­мам: «умію до­по­ма­га­ти до­рос­лим» і
ін. Свої можливості во­ни оцінюють по прак­тич­ному їх здійсненню.
Самооцінка стар­ших дошкільників стає до­статньо стійкою.

Засвоєння
ди­ти­ною норм та пра­вил, уміння спів- віднести свої вчин­ки з ци­ми
нор­ма­ми по­сту­по­во при­зво­дить до фор­му­ван­ня пер­ших проявів
до- вільної поведінки, тоб­то такої поведінки, для якої характерні
неситуативність, стійкість, відповідність зовнішніх вчинків внутрішній
позиції. Підвищенню цілеспрямованості дій сприяє усвідомлення дітьми
обов’язковості зав­дань і ви­мог, що став­лять до- рослі. Прий­нят­тя
ви­мо­ги як обов’язкової обумов- лює значущість ме­ти та її стійкість.

З
віком у дошкільників з’являється здатність пе­ре­бо­рю­ва­ти у процесі
ви­ко­нан­ня зав­дань вплив при­ваб­ли­вих об’єктів, які є сторонніми,
що­до ме­ти діяльності й відволікають від неї. Так виявляється важ­ли­ва
рольо­ва влас­тивість — утри­ма­ти­ся пе­ред спо­ку­сою. На­прик­лад,
хоч і на­тра­пив на цікаву іграшку, якою хо­четь­ся відразу ж
по­гра­ти­ся, все ж та­ки тре­ба до­вес­ти до кінця по­пе­ред­ню дію.

Про­цес
фор­му­ван­ня довільної поведінки, що по­чав­ся ще в се­редньо­му
дошкільному віці про- довжується в стар­шо­му. У цьо­му віці ди­ти­на
до­статнь­ою мірою знає свої можливості, са­ма ста­вить ме­ту дії і
зна­хо­дить за­со­би для її до­сяг­нен­ня. У неї з’являється можливість
пла­ну­ва­ти свої дії і про­во­ди­ти їх аналіз та са­мо­кон­троль.

Про­тя­гом
дошкільного віку ди­ти­на про­хо­дить ве­ли­чез­ний шлях роз­вит­ку —
від відділення се­бе від до­рос­ло­го («Я-сам») до відкриття сво­го
внут- рішнього жит­тя, самосвідомості. При цьо­му вирі- шальне зна­чен­ня
має ха­рак­тер мотивів, що спо­ну­ка­ють особистість до за­до­во­лен­ня
по­треб у спіл- куванні, діяльності, у певній формі поведінки.