Виховання дітей. Підручник з сімейного життя: бабусі і дідусі.

Читать статью на русском языке

У підручнику з сімейного жит­тя розділ про ба­бусь і дідусів бу­в би одним з найбільш склад­них і су­пер­еч­ли­вих.

А
чим важ­че матеріал, тим більше має бу­ти прак­тич­них за­нять.
Пропонуємо прак­ти­кум з роз­вит­ку відносин. Там ви знай­де­те
декілька зав­дань — зви­чай­но, без точ­них відповідей, але з
по­яс­нен­ня­ми до їх вирішення. Щоб потім, в ре­аль­но­му житті, ви
мог­ли впо­ра­ти­ся з подібними про­бле­ма­ми без праці.

Ко­ли у
Пет­ро­вих на­ро­ди­ла­ся ди­ти­на, з до­дат­ком в сімействі їх
прийш­ли привітати бабусі й дідусі (всьо­го 4 осо­би). Во­ни піднесли
квіти (2 бу­ке­та), по­да­рун­ки (час­ти­на — в гро­шо­во­му
еквіваленті), ви­с­ло­ви­ли радість (незліченну кількість разів) і
за­пла­ка­ли від щас­тя (двічі — при­чо­му тільки бабусі).

Після цьо­го во­ни да­ли цінні по­ра­ди що­до ви­бо­ру імені для ди­ти­ни. Ар­гу­мен­ти бу­ли такі:

• «Бу­ло б чу­до­во да­ти дитині давньог­рець­ке ім’я»;
• «На­зи­вай­те як хо­че­те, тільки не так… І — не так… І вже тим більше — не так»;
• «У нашій сім’ї прий­ня­то на­зи­ва­ти дітей на честь прадіда по чоловічій лінії»;
• «А в нашій сім’ї прий­ня­то не втру­ча­ти­ся в чужі спра­ви. І, до речі, наш прадідусь за­ли­шив спад­щи­ну».

Питання:

Як
же в кінці кінців бу­де на­зва­ний ди­ти­на, як­що відомо, що йо­го
бать­ки вже вто­ми­ли­ся все це слу­ха­ти, а прадідусів зва­ли Ми­ко­ла
і Ва­силь — у той час як но­во­на­род­же­ний ма­люк — дівчинка?

Вирішення:

Ство­рю­ю­чи
сім’ю, ми укладаємо со­юз з однією лю­ди­ною. Але тих, хто відтепер
бу­де впли­ва­ти на на­ше жит­тя — пря­мо або побічно, — бу­де
на­ба­га­то більше.

При­чо­му навіть у тих ви­пад­ках, ко­ли
спілкування з но­ви­ми ро­ди­ча­ми зве­де­но до мінімуму. Ад­же наш
обра­нець є час­ти­ною тієї сім’ї, в якій виріс, і звичаї, традиції,
життєвий уклад, які він засвоїв з ди­тинст­ва, є для ньо­го нор­мою.

Більшу
час­ти­ну поглядів на жит­тя ми дізнаємося ще на пер­шо­му етапі
відносин — і са­ме на них орієнтуємося, ду­ма­ю­чи про можливість
ство­рен­ня сім’ї. Але деякі речі мо­жуть про­яви­ти­ся ли­ше з ча­сом,
в процесі близь­ко­го спілкування.

Ці особливості мо­жуть нам
спо­до­ба­ти­ся — і ще більше пе­ре­ко­на­ють в правильності на­шо­го
ви­бо­ру, мо­жуть зда­ти­ся ди­вац­т­ва­ми, з яки­ми хоч і не
хо­четь­ся, але все ж та­ки до­ве­деть­ся ми­ри­ти­ся, а мо­жуть ста­ти
се­рй­оз­ною пе­реш­ко­дою для по­даль­ших відносин.

І
сто­су­ва­ти­ся це мо­же аб­со­лют­но будь-якої сфе­ри жит­тя —
ро­бо­ти, відношення до гро­шей, ви­хо­ван­ня дітей і навіть
про­ве­ден­ня свят, ко­ли традиції однієї сім’ї мо­жуть бу­ти
аб­со­лют­но неприйнятні для іншої. У більшості випадків се­рй­оз­них
розбіжностей мож­на уник­ну­ти — як­що обидві лю­ди­ни з па­ри дійсно
налаштовані на ство­рен­ня власної сім’ї і, зна­чить, на де­я­кий
віддалення від тих сімей, де во­ни бу­ли дітьми.

Та­кий за­кон
жит­тя: ство­рю­ю­чи но­ве, ми пев­ною мірою повинні зруй­ну­ва­ти
ста­ре. Зви­чай­но, це не означає пов­но­го роз­ри­ву відносин з
бать­ка­ми, але весь хід сімейного жит­тя відтепер має ви­зна­ча­ти­ся
спільними рішеннями двох лю­дей. Сім’я — це чоловік, жінка і їх діти. А
всі інші родичі, вклю­ча­ю­чи батьків, — близькі, дорогі лю­ди, але …
вже не сім’я.

Не вар­то за­бу­ва­ти, що рішення з при­во­ду
дітей повинні прий­ма­ти самі бать­ки. І з однієї простої при­чи­ни: це
їхні діти, а не ба­бусь і дідусів.