Виховання дитини. Ди­ти­ну потрібно бра­ти на ру­ки як мож­на частіше.

Читать статью на русском языке

Малюк ображений, але мама бере його на руки, і він перестає плакати і посміхається: кому не знайома така ситуація, кожен батько відчував подібне сотні разів.

Але традиційна мудрість застерігає мам, які беруть дітей на руки всякий раз, коли треба їх заспокоїти, так як у дитини може виробитись звичка добиватися плачем виконання своїх бажань. Малюк не заспокоїться, як би ви його не розважали, поки його не візьмете на руки, — лякають батьків. Чи так це?

Якщо ставитися до цього, як до попередження проти сліпого обожнювання своєї дитини, я можу з цим погодитися. Масару Ібука категорично проти того, щоб розуміти це буквально. Він впевнений, що дитину потрібно брати на руки як можна частіше.

Для немовляти, який не знає іншого шляху самовираження, плач — єдиний спосіб привернути до себе увагу. Коли він плаче, це означає, що він про щось просить, і залишити його прохання без відповіді — означає позбавити його з самого початку спілкування.

Здоровий глузд доводить, що спілкування дитини з матір’ю, і особливо, тактильне спілкування, дуже важливе для його розумового розвитку.

Одна японська газета повідомила про цікавий експеримент, проведений з мавпами. Лікар Гаррі Харлоу, керівник Центру дослідження приматів в університеті штату Вісконсін, замінив новонародженому дитинчаті мавпи його справжню маму штучними мамами, спостерігаючи потім, яку з них він вибере.

Одна лялька була зроблена із дроту у формі циліндра, а інша – з матерії. У кожній «мами» була поїлка з молоком, і кожна могла розгойдуватися з боку в бік. Результати показали, що дитинча вибрало теплу і м’яку «маму» з матерії і відповідав на її рухи.

Лікар Харлоу зробив висновок, що і новонароджений малюк шукав би щось тепле, м’яке і зворушливе, і що та ніжність, з якою мама тримає на руках свого малюка, так само важлива для його емоційного стану, як молоко для його фізичного здоров’я.

Я заохочую звичку як можна частіше брати дітей на руки, пише у своїй книзі Масару Ібука, — тому що мені хочеться, щоб у кожної дитини було достатньо цього спілкування, зіткнення з батьками, і я бачу в цьому найважливіший чинник формування чуйної людини.