Читать статью на русском языке

Мені запам’яталася сцена харчового насильства, яку я спостерігала у відомому фаст-фуді.

Мама значних розмірів змушувала свою дочку-підлітка з’їсти неймовірних розмірів бутерброд, гору смаженої картоплі, морозиво та запити все це газованою водою. Дівчинка, поки ще досить струнка, але вже з нездоровим кольором обличчя і сумними очима, покірно, але абсолютно без апетиту жувала злощасне «пригощання».

Сидячи за одним столиком з цієї родиною, я відчувала емоційний дискомфорт, і мені дуже хотілося пересісти за інший столик. Мама, була злою на дочку або на когось іншого, і зривала свій гнів на дівчинці, змушуючи її поглинати шкідливу їжу у великих кількостях.

Ймовірно, багато з нас пам’ятають бабусине «поки не доїси суп, з кухні не вийдеш», «суп їж з бутербродом, а друге запивай». Для них, старшого покоління, турбота часто прирівнювалася з процесом годування, а «що за пампушка ваша онучка» було кращою похвалою бабусиних зусиль.

Однак що змушує сучасних, добре обізнаних про принципи здорового харчування, батьків насильно напихати дитину, нехай навіть і здоровою, але небажано ними, їжею? Адже змушуючи дитини діяти всупереч своїм (часто — здоровим) інстинктам, батьки псують не лише її обмін речовин, але і характер. По суті, чиниться насильство над особистістю!

Ризикну припустити, що таке примусове годування, як і задарювання подарунками — це підміна щирих, теплих відносин з дитиною. Така псевдо-турбота, можливо, і послабить батьківські почуття провини, однак позбавить їх радості щирого спілкування зі своєю дитиною.

Мені дуже хотілося сказати тій жінці: «Відкладіть в сторону бутерброд. Поговоріть зі своєю дочкою».

Автор: Дарія Рахубовська

Оставить комментарий