Читать статью на русском языке

«Прохання завести домашнього вихованця варто виконати, якщо ви готові нести відповідальність за ситуацію, як би вона не повернулася», — радить дитячий психолог Ірина Млодик.

«Ваш син або дочка буквально зі сльозами благає завести цуценя, клянеться його годувати, гуляти з ним, мити підлогу в передпокої двічі в день, підтягти математику і англійську і взагалі вчитися на одні п’ятірки. Хто з батьків не захопить дух від такої перспективи! До того ж ви самі пам’ятаєте, як в дитинстві мріяли про відданого кудлатого друга…

Є багато шансів на те, що поява вихованця принесе багато радості й користі всім членам вашої родини. Спілкування з домашніми тваринами здатне ще більше згуртувати дорослих і дітей, наповнити їх життя загальними інтересами, заняттями і розділеними емоціями. Такий досвід вчить дитину співпереживати, дбати про тих, хто його потребує, бути більш дисциплінованими, брати на себе відповідальність — одним словом, ставати дорослішими.

Але ваш здоровий глузд підказує, що ситуація може скластися й інакше. І до цього треба бути готовими. Адже нові, незвичні, не у всьому приємні, але неминучі обов’язки можуть викликати у дитини — дошкільника або молодшого школяра — почуття розгубленості. Якщо з цими обов’язками він залишиться один на один (і буде чути закиди батьків за те, що їх не виконує), за розгубленістю можуть послідувати досада і почуття провини. А вже від цього точно не варто чекати нічого хорошого.

Рішення завести вихованця ви приймаєте разом, і дорослим теж потрібно бути готовими до появи нового члена родини — зі всіма витікаючими з цієї події обставинами. А тому краще тверезо оцінити власні сили та можливості. І, можливо, спокійно і твердо сказати ні, щиро і чесно пояснивши свою відмову. Врешті-решт, це саме ваша роль — допомогти дитині навчитися відповідати за свої обіцянки і докладати зусилля до виконання обов’язків».

Джерело: www.psychologies.ru

Оставить комментарий

Adblock detector