Особливості дитини. У дитячої брехні — своє призначення.

Читать статью на русском языке

Вигадують вони небилиці або з упертим видом заперечують очевидне, всі діти мають потребу в тому, щоб час від часу говорити неправду. Як реагувати дорослим?

Не сприймаючи їх слова буквально, вчитися слухати — по-справжньому.

Дитячі психологи і психотерапевти одностайні в тому, що вигадки маленьких дітей не можна називати брехнею. Про брехню можна говорити, лише коли дитина здатна розрізняти реальність і свої фантазії. А ця здатність формується приблизно до шести-семи років, до віку, коли дозрівають зони кори головного мозку, відповідальні за усвідомлення кордонів між уявним і дійсністю.

Вперше різницю між своїми фантазіями і реальністю діти відчувають у віці від трьох до шести років — в той період, коли починає формуватися їх «Над-Я»*.

Дитина вчиться дивитися на себе з боку, зіставляти свої вчинки з діями інших людей, відчувати сором і провину та аналізувати їх причини». А поки вона живе у світі гри і вигадки, закони реальності ще не владні над нею.

5-літній Сергій впевнений, що мешкає на чарівному острові разом з Пітером Пеном, Бетменом і Людиною-Павуком, а 4-літня Анюта, любить, забравшись на стіл, доводити всій сім’ї: «Я найбільша! Я не стою на столі, я стою на своїх ногах!» І вони не брешуть, вони дійсно вірять і те, що їм здалось переживають «по правді».

Бажання подобатися

Але ось дитина стає старше: вона вже розуміє наскільки її слова не відповідають дійсності. Чи означає це, що вона перестане говорити неправду? Зовсім навпаки. Свідоме спотворення дійсності дозволяє багатьом дітям зберегти те, що є для них найважливішим, — любов батьків або інших значущих для них старших. Діти нерідко брешуть для того, щоб відповідати нашим бажанням.

А точніше, тому, чого (на їхню думку) від них очікують дорослі. І це пов’язано з потребою дитини подобатися, бути гарною.

Саме тому 12-літній Кирило, незважаючи на очевидний запах, беззастережно заперечує, що курить, а 10-літній Микола підробляє батьківський підпис в щоденнику і потім в сльозах пояснює мамі, що боявся, як би вона не виконала свою погрозу віддати його в інтернат, якщо оцінки не покращаться.

Я ВЗАГАЛІ ЙОГО НЕ ЧІПАВ, ВІН САМ ПЕРШИЙ ПОЧАВ!!!

Інша причина дитячої брехні — бажання уникнути покарання. Якщо дитина бачить, що ми роздратовані і напружено чекаємо відповіді, якщо вона відчуває, що ми сердимося, вона сприймає наш гнів як спробу на неї тиснути, і у неї з’являється природне бажання збрехати.

Але нерідко більше дітей лякають не реальні наслідки вчинку (посварять, покарають…), а беззахисне почуття «Я не знаю, як з цим бути».

Зробивши проступок, дитина потрапляє в незвичну ситуацію, їй дуже хочеться вислизнути з неї, перестати в ній бути. Дитяче «Це не я!» звучить швидше не як спроба захистити себе, уникнути покарання, а як прагнення вийти з важкої ситуації, уникнути цих болісних відчуттів.

Діти рідко брешуть з якоїсь однієї причини, зазвичай це цілий комплекс мотивів: прагнення уникнути покарання, страх приниження, небажання виявитися донощиком, захист товаришів. Кожній дитині трапляється хоча б одного разу збрехати для того, щоб звільнитися від тривоги і почуття страху, і в цьому сенсі немає нічого більш природного, ніж дитяча брехня. Але існують й інші ситуації, в яких батькам потрібно бути дуже уважними і чуйними.

Іноді безневинна дитяча фантазія переростає відведений їй кордон (у тому числі і віковий). Заплутавшись у вигадках, які малюк видає за правду, він виявляється їх полоненим, і йому важко впоратися з ситуацією без допомоги дорослих.

Вік (не) правди

• До 3-6 років

Дитина плутає реальність зі своїм вигаданим світом. Вона видає бажане за дійсне, і це є частиною розвитку її психіки. Ще рано говорити про брехню як протилежність правди.

• Від 6 до 12 років

В її свідомості з’являється кордон між реальним і вигаданим. Дитина експериментує з можливостями неправди, знаючи, що її слова помилкові. Батькам варто пам’ятати, що брехня, особливо якщо вона повторюється, може бути сигналом про більш серйозні проблеми.

* В психоаналізі це один з трьох компонентів структури особистості — «Я», «Над-Я», «Воно». «Над-Я» виконує роль нашого внутрішнього цензора і «відповідає» за моральну свідомість (совість), самоспостереження і формування ідеалів.