Особливості дитини. Звідки беруться «погані» діти?

Читать статью на русском языке

Вони мучать тварин, смикають за волосся дівчаток і до крові б’ють хлопчиків… Чому діти виявляють жорстокість і як цього не допустити? Відповіді наших експертів про те, як на таку поведінку реагувати дорослим.

«Це просто патологічно жорстока дитина! Ви бачили, що вона зробила з моїм сином?!»

Подібні батьківські емоції знайомі багатьом з тих, хто професійно працює з дітьми, — вчителям і психологам. У словах дорослих кипить обурення, яке вони відчувають, зіткнувшись з поведінкою деяких дітей. Але в них звучить й інше — упевненість в тому, що в таких дітей розвинена особлива, вроджена жорстокість.

І ця впевненість тим сильніше, чим жахливіше вчинок, який здійснила дитина… чи можна взагалі припустити, що ці діти нормальні?

Сказати, що з ними «все нормально», неможливо. Але не можна, переконані наші експерти, і вважати цих дітей «природженими монстрами». Тому що ніхто з нас не народжується спочатку добрим або жорстоким, захисником слабких або безжалісним мучителем.

Жодна дитина з колиски не буває злою. Це так само вірно, як і те, що жодна дитина не народжується цивілізованою, готовою жити за правилами соціуму. Тому що на самому початку життя її психічна організація ще нескінченно далека від нього.

Жити серед людей

Про те, що поведінкою маленької дитини управляють її бажання, її внутрішні імпульси, писав ще Зиґмунд Фрейд. Дитина хоче чогось — вона тягнеться до предмета і його бере. Їй хочеться вдарити — вона б’є. Поки вона не в змозі управляти цими імпульсами, але відчуває нестримну потребу негайно їх задовольнити.

Цей механізм посилюється тим, що Фрейд називав «принципом задоволення» (єдина мета поведінки — як можна швидше отримати те, що приносить задоволення). І тим, що дитина проникла гострим відчуттям своєї всемогутності: вона відчуває себе центром всього, що відбувається.

Їй важливо знову і знову переконатися в цьому: тому вона відчуває задоволення, коли контролює ситуацію — віднявши чужу іграшку або вдаривши когось. Таким чином, без допомоги дорослих їй не стати цивілізованою людиною. Як же їй допомогти? Тільки вихованням.

І для дорослих це, мабуть, найбільш складна робота, оскільки вона не складається з одних нотацій на тему «що таке добре і що таке погано», а передбачає постійну увагу до дитини і її поведінки.

Питання виховання

Мова, власне, про те, пояснюють експерти, щоб у звичайних повсякденних ситуаціях навчити дитину правил життя серед інших людей — правилами, яких вона поки не знає і не може засвоїти самостійно.

Адже в людському суспільстві кожен з нас може думати і говорити про що завгодно, але робити абсолютно все, що нам хочеться, не можна. Не можна ображати інших людей, завдавати їм біль і тим більше — вбивати.

Тобто треба навчитися вирішувати суперечки не кулаками, а за допомогою слів. Ні в кого немає права зазіхати на чуже майно. Тому відбирати іграшки в інших заборонено, навіть якщо цього дуже хочеться.

Наше сексуальне життя також підпорядковується правилами. Такі відносини заборонені між батьками і дітьми і між членами однієї сім’ї. І вони можливі між людьми тільки зі згоди кожного. Тобто й мови не може бути про те, щоб утрьох затягти маленьку Машу за терасу і стягнути з неї трусики…

Але робота батьків не обмежується лише тим, щоб пояснити дитині правила.

Вони повинні стежити, щоб ті виконувалися, а за їх порушенням слідувало покарання. І в цьому буде потрібна твердість — навіть якщо провина здається простою, як часто буває, коли дитина маленька. «Так, він вкрав в магазині — але лише жуйку…»

Серйозність порушення ніколи не вимірюється цінністю предмета, який став його причиною. Тому що, порушуючи правило, дитина завжди (несвідомо) прагне перевірити: чи таке воно тверде, як дорослий їй говорив? Якщо дорослий карає, він таким чином підтверджує свої слова. Якщо не реагує — він їх дискредитує. І його реакція тим більше важлива, що для дитини вона здатна поставити під сумнів саму цінність слова. Якщо можна говорити одне, а робити навпаки, який в словах взагалі сенс?

Діти-мучителі, діти-жертви

Ми чуємо все частіше: жорстокі витівки і звірячі злочини скоюються дітьми, причому все більш юними. Дотепер існує думка, ніби агресивної поведінки діти вчаться з фільмів і телепрограм.

Це невірно. Не фільми змушують дитину нападати на інших дітей, а відсутність у них елементарних соціальних навичок. Всі ці мучителі насправді — жертви. Своєї родини, яка залишила їх без орієнтирів, і суспільства, яке не прагне виправляти помилки сім’ї.

Не отримавши від батьків чіткої заборони на жорстокість, дитина може засвоїти основні правила в школі. Але це можливо лише у випадку, якщо бійки будуть не лише приводом для покарань, але і приводом для обговорень. Чи може сучасна школа стати і школою життя для наших дітей?

Гуманне бачення світу

Пояснювати правила, стежити за їх виконанням, карати за порушення — чи достатньо цього, щоб виростити дитину цивілізованою істотою? Ні, вважають наші експерти. Якщо обмежитися тільки цим, виховання звелося б лише до дресирування. Але мета його інша — допомогти дитині стати по суті людяніше.