Читать статью на русском языке

Граничним і самим несправедливим наслідком економічного та соціального розшарування виявляється поява безлічі дітей-безпритульних і жебраків.

Діти не винні, що їх доля складається трагічно. А благополучні батьки вважають, що ці діти — обов’язково з досвідом наркоманії, алкоголізму, ранніх сексуальних контактів, включаючи перверсії, — не найкращі друзі дітей. Як на зло, жебраки збираються як раз там, де живе і ходить респектабельна публіка щоб збільшити збори милостині.

Як нам поводитися з цими дітьми і що говорити їм? «Йому не пощастило»? «Не підходь до мене, замурзаний!»? «Як ти думаєш, скільки йому років?» «Треба викликати міліціонера?» Але найчастіше ми мовчимо і відвертаємося, не дуже замислюючись над тим, як сприймає нас цей замурзаний, погано одягнений і якось нагодований малюк. Коли з тисяч людей, які ходять повз, тільки один уважно подивиться в очі та скаже щось звичне, але людське, стає ще складніше жити емоційно.

Якщо уявити усередині кожної людини вогник, що показує рівень емоційного тепла, то він у них, як у жаб, ледве жевріє. Вони просять не тільки дрібниці — їм необхідна ваша увага.

Ми їх боїмося, тому що погано знаємо. Ми їх і знати іноді не хочемо, тому що думаємо: вони — це непорозуміння в нашому житті та житті наших дітей. Позиція дорослих зазвичай така: «Це держава повинна турбуватися про проблемні категорії громадян.
Найважчий час для самотніх людей і бездомних — це свята і вихідні. Дивлячись на наше життя в будинках, вони з втомою чекають від нас поблажливості й жалю. У такі дні їх більше на вулицях, і нам потрібно дарувати їм хоч трохи тепла.

Автор: Ольга Маховська*

*Матеріал узятий з книги «ПРО що говорити з дитиною?», «Видавництво Астрель», 2008.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована