Читать статью на русском языке

Страх — вроджене, базове почуття, необхідне для самозбереження.

Кожна людина переживає це почуття, кожному воно знайоме. Прийнято вважати, що страх — це негативно забарвлений емоційний стан, що виникає у відповідь на якусь загрозливу подію.

Якщо загроза реальна, то тоді переживання страху обґрунтовано. Однак найчастіше, почуття страху дітки відчувають незалежно від об’єктивної небезпеки і чому вони бояться, залишається загадкою для батьків і оточення дитини.

Давайте спробуємо розібратися, звідки виникають дитячі страхи. Для цього пропоную подивитися на світ очима дитини.

Дитина народжується на світло істотою, яка не розрізняє, що зовні, що всередині, де починається мама, тато і т.п. Для малюка весь світ і він сам один. І це є реальність для новонародженого, ми ж (дорослі) таке світовідчуття називаємо фантазією.

Малюк живе в фантазії. З часом, дитина починає фіксувати погляд, розрізняти звуки, реагувати на наближення мами, тата… — він починає розрізняти поза себе інших людей!

І для дитини така інша людина, зазвичай мама, є джерелом любові, тепла, їжі, захищеності, благополуччя, почуття задоволення — з мамою добре, без мами погано. Як тільки мама йде, вся гарантія любові та виживання зникає разом з нею.

І тут ми підійшли до почуття страху, який виникає у малюків, коли мама йде. Маленький чоловічок ще не знає, що є інша кімната, кухня, справи, турботи — для нього є мама, що забезпечує життя і є відсутність мами, що супроводжується страхом смерті.

І, звичайно ж, мами зараз дізнаються ситуацію, коли дитина «пов’язує по руках і ногах» – вона не дає нічого робити, тому що їй потрібно постійно бути з мамою. Це час, коли дитина стикається з почуттям самотності та в сприятливому випадку, мама дасть дитині можливість відчувати себе головною, коханою, єдиною. У цьому випадку у дитини закладається почуття базової довіри до світу.

Але випадки бувають різні — не завжди мама має можливість бути поряд з малюком постійно, на якийсь час він залишається один, або про нього тимчасово піклується хтось з родичів. І як сприйме такий поворот подій малюк можна тільки припускати! Один швидко адаптується, інший сприйме це, як покинутість, третій буде нестямно вимагати повернення мами, поки не досягне свого…

У будь-якому випадку, це реальність життя і на цьому етапі у малюка може зафіксуватися страх залишитися одному.

До восьми місяців у багатьох сім’ях батьки зауважують, що при появі чужої людини дитина починає тривожиться, кричати, а,іноді, і заходиться в істериці. Дорослі дивуються — чого боїться їх малюк?! Адже ніхто йому не зробив нічого поганого.

Те, що дитина починає реагувати на чужих — сигнальний знак того, що він дозрів до диференціювання «свій-чужий». Ще один крок в реальність і критерій дорослішання. При нормальному адекватному знайомстві поступовому і ненав’язливому, страхи дитини пройдуть. Якщо ж проти бажання малюка передавати його в чужі руки або активно нав’язувати увагу чужого — страх може стати невротичним.

Але час іде, і наш малюк продовжує рости. Він опановує різні маніпуляції з предметами, привчається до горщика і починає розуміти, що якісь дії призводять до схвалення з боку батьків, а деякі навпаки.

До певного віку наш малюк ще не здатний зрозуміти, що таке заохочення й покарання. Для нього мама або тато посміхаються, хвалять, захоплюються, обіймають — значить, люблять. А якщо похмурі, кричать або ще і плескають по ручкам або попі — значить, не люблять.

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована