Взаємовідносини. Міф благополуччя дітей шкідливий, як будь-яка неправда.

Читать статью на русском языке

Ось думка відомого психолога, фахівця з сімейного виховання, Гінтараса Хоментаускаса: «Міф благополуччя дітей просто шкідливий, як будь-яка неправда».

Незважаючи на це, він постійно атакує батьків зі сторінок дитячих книжок із зображенням одноманітно усміхнених малюків. Ніколи в житті людина не проливає стільки сліз, як в дитинстві, і вони не менш характерні для дітей, ніж широка посмішка або сміх.

Діти інтенсивно переживають всю гаму людських емоцій. Зрозуміти своїх дітей можна, тільки з повагою і об’єктивно ставлячись до їх переживань.

Дитина, так само як і дорослий, має право сумувати, переживати. І це дуже важливо для підготовки її до дорослого життя. Батькам необхідно насамперед зрозуміти, що з нею відбувається.

Якщо дитина сумує, це означає, що її щось турбує. Можливо, що малюк почув якесь смутне оповідання або сьогодні в садок не прийшов його кращий друг. У цьому випадку не треба намагатися якомога швидше його розвеселити.

Смуток дитини може бути викликаний якоюсь несприятливою подією, наприклад хворобою когось з близьких, сваркою або розлученням батьків, аварією, пожежею або нещасним випадком. Батьки повинні якомога раніше обговорити з ним все, що сталося, і переконати в тому, що ви завжди захистите його.

У дитини завжди є потреба опіки з боку батьків. Почуття захищеності — одне з найважливіших для збереження емоційного благополуччя.

Покажіть, що ви, батьки, розумієте його почуття. Можна запитати малюка: «Тебе щось турбує? Ти можеш мені про це розповісти? Я можу допомогти тобі?».

Зовсім необов’язково, що ви почуєте конкретну відповідь. При сильних переживаннях не тільки діти, але й дорослі не завжди знаходять слова.

Дуже важливо, щоб дитина відчула, що вона у будь-який час може розраховувати на увагу батьків, може поділитися з ними своїми думками і переживаннями. Вона повинна бути впевненою, що до її почуттів поставляться серйозно ніхто їй не скаже: «Яка нісенітниця! Отямся! Ось я в твої роки…»

Наприклад, одна мама постійно порівнює сина із собою: «Ось коли я була маленька, я була така весела, весь час що-небудь наспівувала». Поступово з`ясовується, що вона досить погано знає свою дитину. Вона дуже любить її, але при цьому більше уваги звертає на те, наскільки вона відрізняється від її уявлення про те, якою саме має бути її дитина.

І такі помилкові уявлення не рідкісні серед батьків. Ще одна її помилка в тому, що вона вважає (можливо, несвідомо), що її дитина повинна бути такою, якою була (а можливо, і якою хотіла б бути) вона сама.

Надмірне ототожнення дітей з собою, ігнорування або навіть неприйняття їх власного темпераменту та інтересів, прагнення через дітей втілити в життя свої власні нездійснені мрії і подолати свої власні, які часто залишилися з дитинства, страхи і тривоги — дуже поширені помилки батьків.

Таке ставлення може викликати у дитини переживання власної «неправильності» і тільки погіршить пригнічений стан.

Будь-яка дитина, незалежно від того, як вона поводиться, насправді дуже хоче відповідати очікуванням батьків. Інша справа, що це не завжди виходить. А якщо малюк відчуває, що постійно розчаровує батьків, то підстав для негативних переживань стає більше.