Читать статью на русском языке

У них виробляється нечутливість до того, що їм говорять, або накопичується дуже сильна образа.

Деякі діти стають неспокійними, швидше втомлюються. Інші прагнуть щосили догодити батькам і, якщо не виходить, живуть з відчуттям «я поганий». А хтось зовсім нічого не хоче.

Все це — прояви несформованості їх власного «Я».

Постійно підганяючи дітей, ми привчаємо їх діяти автоматично, причому не тільки фізично, а й розумово, замість того щоб мислити, виробляти поняття, свої уявлення про життя. А для цього необхідно витрачати час на ігри.

Батьки не дають дитині грати, мотивуючи це, наприклад, тим, що в 10 років грати вже пізно. Але гра — це те, що створює сама дитина. Недоігранні діти обмежені у творчих можливостях, їм складніше мріяти і бачити перспективу. Чим повноцінніша гра в 5-10 років, тим краще в 15 років у них збудовано уявлення про те, якими вони хочуть бути.

Дозволяючи дитині грати, як їй подобається, ми даємо їй доступ до світу символів, до здатності відділяти реальне від уявного. Вона отримує різноманітні враження, які допоможуть їй перевірити на практиці саму себе, так само як і оточуючих, і тим самим просунутися в розумінні світу та самопізнанні.

Не квапте дитину дорослішати, дайте їй награтися, усвідомити свої переживання, придумати що-небудь нове. «Окрім гри є й інші важливі речі, які кожна людина (і дитина не виняток) повинна робити в своєму темпі.

Наприклад, спокійно і з задоволенням снідати, неквапливо одягатися. Дозволяючи дитині жити у своєму ритмі, ми показуємо, що поважаємо її саме такою, якою вона є, і радіємо з того, що їй вже вдалося досягти — будь-якими темпами.

Можливо, її неквапливість здається нам тихим страйком, але вона цілком може стати для нас хорошим уроком. Як казав письменник Андрій Синявський: «Добре, коли запізнюєшся, трохи сповільнити крок…»

Оставить комментарий

Ваша почта не будет опубликована